Форум Оружейного журнала

Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.


Расширенный поиск  

Новости:

Страницы: [1]   Вниз

Автор Тема: информация, ссылки, законы и разные материалы по гражданской обороне  (Прочитано 6011 раз)

AntonZZZ

  • Старожил
  • ****
  • Reputation: 9
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 1630

думаю, будет всем полезно.


                     З А К О Н   У К Р А Ї Н И

                   Про Цивільну оборону України


  ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 14, ст.124 )

  ( Вводиться в дію Постановою ВР
    N 2975-XII ( 2975-12 ) від 03.02.93, ВВР, 1993, N 14, ст.125 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами
  N  555-XIV (  555-14 ) від 24.03.99, ВВР, 1999, N 19, ст.171
  N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001, ВВР, 2001, N 32, ст.172
  N 1419-IV ( 1419-15 ) від 03.02.2004, ВВР, 2004, N 19, ст.259 )
 

    ( У тексті Закону слова "пошуково-рятувальні формування",
      "захист населення  і  місцевостей",  "центральний орган
      виконавчої влади  з питань надзвичайних ситуацій  та  у
      справах захисту населення від наслідків  Чорнобильської
      катастрофи" в усіх відмінках замінено відповідно словами
      "аварійно-рятувальні   служби    (формування)", "захист
      населення і територій" та "центральний орган виконавчої
      влади, до повноважень якого  віднесено  питання захисту
      населення  і    територій   від   надзвичайних  ситуацій
      техногенного  та  природного   характеру"  у відповідних
      відмінках згідно із Законом
      N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001, ВВР, 2001, N 32,
      ст.172 )

     Кожен  має  право  на  захист  свого  життя  і  здоров'я  від
наслідків аварій,  катастроф,  пожеж, стихійного лиха та на вимогу
гарантій  забезпечення  реалізації  цього   права   від   Кабінету
Міністрів   України,  міністерств  та  інших  центральних  органів
виконавчої  влади,  місцевих  державних   адміністрацій,   органів
місцевого   самоврядування,  керівництва  підприємств,  установ  і
організацій  незалежно  від  форм  власності  і   підпорядкування.
(  Частина  перша преамбули в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 )
від 24.03.99 )
     Держава як  гарант  цього  права  створює  систему  цивільної
оборони, яка має своєю  метою  захист  населення  від  небезпечних
наслідків  аварій  і   катастроф    техногенного,    екологічного,
природного та воєнного характеру.


                          Р о з д і л  I

                          ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

     Стаття 1.  Цивільна  оборона  України  є  державною  системою
органів управління, сил і засобів, що створюється для  організації
і  забезпечення  захисту  населення  від  наслідків   надзвичайних
ситуацій*  техногенного,  екологічного,   природного  та  воєнного
характеру.
     Систему цивільної оборони складають:
     органи  виконавчої  влади  всіх  рівнів,  до компетенції яких
віднесено  функції,  пов'язані  з  безпекою  і захистом населення,
попередженням,  реагуванням  і  діями  у  надзвичайних  ситуаціях;
(  Абзац  другий  частини  другої  статті  1 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )
     органи  повсякденного управління процесами захисту  населення
у складі міністерств,  інших центральних органів виконавчої влади,
місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ
і  організацій  незалежно  від  форм  власності і підпорядкування;
( Абзац третій частини другої статті 1 в редакції Закону N 555-XIV
( 555-14 ) від 24.03.99 )
     сили і засоби, призначені  для  виконання  завдань  цивільної
оборони;
     фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів,
передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;
     системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;
     спеціально  уповноважений центральний орган виконавчої влади,
до   повноважень   якого   віднесено  питання  цивільної  оборони;
(  Частину  другу  статті  1  доповнено  абзацом згідно із Законом
N  555-XIV  (  555-14 ) від 24.03.99, в редакції Закону N 2470-III
( 2470-14 ) від 29.05.2001 )
     курси та   навчальні   заклади  підготовки  і  перепідготовки
фахівців  та населення з питань цивільної оборони; ( Частину другу
статті  1 доповнено абзацом згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 )
від 24.03.99 )
     служби  цивільної оборони. ( Частину другу статті 1 доповнено
абзацом згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

_________________
     * Надзвичайна ситуація - порушення нормальних  умов  життя  і
діяльності людей на об'єкті  або  території,  спричинене  аварією,
катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією,  епіфітотією,
великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що  призвели  або
можуть призвести до людських і матеріальних втрат.
     Попередження     соціально-політичних,        міжнаціональних
конфліктів, масових безпорядків і дії щодо ліквідації їх наслідків
до компетенції органів  управління  і  сил  цивільної  оборони  не
входять.


     Стаття  2.  Заходи  цивільної  оборони  поширюються  на   всю
територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом  і
відповідальністю    за    їх    виконання    здійснюється       за
територіально-виробничим принципом.
     Завданнями Цивільної оборони України є:
     попередження    надзвичайних    ситуацій    техногенного   та
природного  характеру  та  ліквідація їх наслідків; ( Абзац другий
частини  другої  статті 2 в редакції Закону N 2470-III ( 2470-14 )
від 29.05.2001 )
     оповіщення населення про загрозу  і  виникнення  надзвичайних
ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про
наявну обстановку;
     захист населення від  наслідків  аварій,  катастроф,  великих
пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;
     організація  життєзабезпечення  населення  під  час   аварій,
катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

     (  Абзац шостий частини другої статті 2 виключено на підставі
Закону N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001 )

     створення  систем  аналізу  і    прогнозування    управління,
оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю  за  радіоактивним,
хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх  готовності
для сталого функціонування  у  надзвичайних  ситуаціях  мирного  і
воєнного часів;
     підготовка  і  перепідготовка  керівного  складу    цивільної
оборони, її органів управління та сил, навчання  населення  вмінню
застосовувати  засоби  індивідуального  захисту    і    діяти    в
надзвичайних ситуаціях.

     Стаття 3.  Керівництво  Цивільною обороною України відповідно
до   її   побудови  покладається  на  Кабінет  Міністрів  України,
міністерства,  інші  центральні  органи  виконавчої  влади,   Раду
міністрів    Автономної    Республіки   Крим,   місцеві   державні
адміністрації,  керівників  підприємств,  установ  і   організацій
незалежно від форм власності і підпорядкування.
     Начальником   Цивільної  оборони  України  є  Прем'єр-міністр
України.  (  Частина  друга  статті 3 в редакції Закону N 2470-III
( 2470-14 ) від 29.05.2001 )
     Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється
постійно діючими органами управління у справах цивільної  оборони,
у   тому   числі   створеними  у  складі  підприємств,  установ  і
організацій силами та службами цивільної оборони.
     Завдання, функції  та  повноваження  органів   управління   у
справах  цивільної  оборони  визначаються цим Законом і Положенням
про  органи  управління   у   справах   цивільної   оборони,   яке
затверджується Кабінетом Міністрів України.
     Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до
складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного
підпорядкування.
( Стаття 3 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )



                          Р о з д і л  II

    ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ,  ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ
       МІСЦЕВОГО  САМОВРЯДУВАННЯ, КЕРІВНИКІВ  ПІДПРИЄМСТВ,
        УСТАНОВ І ОРГАНІЗАЦІЙ З ПИТАНЬ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

             ( Назва розділу II в редакції Закону
               N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )


     Стаття 4. Кабінет Міністрів України:

     забезпечує здійснення  заходів щодо попередження надзвичайних
ситуацій та ліквідації їх наслідків;
     розподіляє міста і території за групами,  а юридичних осіб  -
за категоріями щодо реалізації заходів з цивільної оборони;
     створює резерви   засобів  індивідуального  захисту  і  майна
цивільної  оборони,  матеріально-технічних  та  інших  фондів   на
випадок  надзвичайних  ситуацій  у  мирний і воєнний час,  а також
визначає їх обсяг і порядок використання;
     вживає заходів   щодо   забезпечення    готовності    органів
управління  у  справах цивільної оборони,  сил і засобів цивільної
оборони до дій в умовах надзвичайних ситуацій;
     створює єдину систему підготовки органів управління у справах
цивільної  оборони,  сил  цивільної  оборони та населення до дій в
умовах надзвичайних ситуацій;
     визначає порядок  створення  спеціалізованих  професійних  та
невоєнізованих аварійно-рятувальних  служб (формування);
     визначає   порядок   підготовки   та   проведення  потенційно
небезпечних  заходів  в умовах присутності цивільного населення за
участю  особового  складу  Збройних  Сил України, інших військових
формувань  та  правоохоронних  органів з використанням озброєння і
військової техніки; ( Статтю 4 доповнено абзацом восьмим згідно із
Законом N 1419-IV ( 1419-15 ) від 03.02.2004 )
     задовольняє мобілізаційні потреби військ,  органів управління
у справах цивільної оборони та установ цивільної оборони;
     координує  діяльність  аварійно-рятувальних служб; ( Статтю 4
доповнено  абзацом  згідно  із  Законом N 2470-III ( 2470-14 ) від
29.05.2001 )
     залучає аварійно-рятувальні служби до ліквідації надзвичайних
ситуацій за межами території України. ( Статтю 4 доповнено абзацом
згідно із Законом N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001 )
( Стаття 4 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Стаття  5.  Міністерства,  інші  центральні органи виконавчої
влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад в
межах  своїх  повноважень  забезпечують вирішення питань цивільної
оборони, здійснення заходів щодо захисту населення і територій під
час  надзвичайних  ситуацій  та  проведення потенційно небезпечних
заходів   в  умовах  присутності  цивільного  населення,  сприяють
органам   управління  у  справах  цивільної  оборони  у  виконанні
покладених  на них завдань. ( Стаття 5 в редакції Закону N 555-XIV
(  555-14  ) від 24.03.99, із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1419-IV ( 1419-15 ) від 03.02.2004 )


     Стаття   6.   Спеціально   уповноважений   центральний  орган
виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної
оборони:
     бере участь у реалізації державної політики у сфері цивільної
оборони,  захисту населення і територій від наслідків надзвичайних
ситуацій   техногенного   та   природного   характеру,   а   також
попередження цих ситуацій;
     організовує розроблення і здійснення відповідних  заходів  із
цивільної оборони;
     керує діяльністю  підпорядкованих  йому  органів управління у
справах цивільної оборони та спеціалізованих формувань,  військами
цивільної оборони;
     здійснює контроль  за  виконанням  вимог  цивільної  оборони,
станом готовності сил і засобів цивільної оборони  для  проведення
невідкладних   робіт  для  попередження  та  ліквідації  наслідків
надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
     здійснює координацію    діяльності    центральних     органів
виконавчої  влади,  Ради  міністрів  Автономної  Республіки  Крим,
місцевих державних адміністрацій,  виконавчих органів місцевих рад
та  юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій
техногенного та природного характеру;
     здійснює оповіщення  населення  про  загрозу  виникнення  або
виникнення     надзвичайної     ситуації,    забезпечує    належне
функціонування  відомчих   територіальних   і   локальних   систем
оповіщення;
     здійснює навчання населення, представників органів управління
і сил цивільної оборони з питань  захисту  і  дій  у  надзвичайних
ситуаціях;
     організовує фінансове   і  матеріально-технічне  забезпечення
військ цивільної оборони;
     створює відповідно до законодавства  України  підприємства  з
виробництва  спеціальної  техніки,  засобів  захисту  населення  і
контролю тощо.
(  Стаття  6 в редакції Законів N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99,
N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001 )

     (  Статтю 7 виключено на підставі Закону N 555-XIV ( 555-14 )
від 24.03.99 )

     Стаття 8.  Керівництво  підприємств,  установ  і організацій
незалежно від форм власності і  підпорядкування  забезпечує  своїх
працівників  засобами  індивідуального  та  колективного  захисту,
організовує здійснення евакозаходів,  створює сили для  ліквідації
наслідків  надзвичайних  ситуацій  та  забезпечує їх готовність до
практичних дій,  виконує інші заходи з цивільної  оборони  і  несе
пов'язані  з  цим  матеріальні  та  фінансові витрати в порядку та
обсягах,  передбачених  законодавством. ( Частина перша статті 8 в
редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )
     Радіаційні, хімічні і вибухонебезпечні підприємства додатково
створюють  локальні  системи    виявлення    загрози    виникнення
надзвичайної ситуації та  оповіщення  персоналу  і  населення,  що
проживає    в    зонах    можливого    ураження;     запроваджують
інженерно-технічні заходи, що зменшують ступінь ризику  виникнення
аварій,  пожеж  та  вибухів, і несуть витрати щодо їх здійснення в
обсягах,  передбачених відповідними  нормативно-правовими  актами.
( Частина  друга  статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )
     Власники  потенційно  небезпечних  об'єктів  відповідають  за
захист населення, що проживає  в  зонах  можливого  ураження,  від
наслідків  аварій  на  цих  об'єктах.  ( Частина третя статті 8 із
змінами,  внесеними  згідно  із  Законом  N 555-XIV ( 555-14 ) від
24.03.99 )
                         Р о з д і л  III

                      СИЛИ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ


     Стаття   9.   Силами   цивільної   оборони   є   її  війська,
спеціалізовані та невоєнізовані формування.
     Війська цивільної   оборони   підпорядковуються   керівникові
спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до
повноважень якого віднесено питання цивільної оборони.
     Війська цивільної    оборони    виконують    завдання    щодо
попередження  та  ліквідації   наслідків   надзвичайних   ситуацій
техногенного та природного характеру відповідно до законів України
"Про  захист  населення  і  територій  від  надзвичайних  ситуацій
техногенного   та   природного   характеру"   (  1809-14  ),  "Про
аварійно-рятувальні служби" ( 1281-14 ),  "Про  зону  надзвичайної
екологічної   ситуації"   (   1908-14   ),   "Про  правовий  режим
надзвичайного стану"  ( 1550-14 ),   "Про  Збройні  Сили  України"
( 1934-12 ).
     Умови залучення  частин  та підрозділів Збройних Сил України,
інших  військових  формувань,  утворених  відповідно  до   законів
України,    до    ліквідації   наслідків   надзвичайних   ситуацій
техногенного  та  природного  характеру  визначаються  Президентом
України відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ),  законів
України "Про правовий режим надзвичайного стану" (  1550-14  )  та
"Про  Збройні  Сили України" ( 1934-12 ).  Кількість і чисельність
частин і підрозділів цих військ визначаються з урахуванням  потреб
і особливостей регіону призначення.
     Комплектування військ   цивільної   оборони  здійснюється  на
підставі Закону України  "Про  загальний  військовий  обов'язок  і
військову службу" ( 2232-12 ), а також за контрактом.
(  Стаття  9  в  редакції  Закону  N  2470-III  (  2470-14  )  від
29.05.2001 )

     Стаття 10.  Для   виконання  специфічних робіт,  пов'язаних з
радіаційною  та   хімічною   небезпекою,   значними   руйнуваннями
внаслідок  землетрусу,  аварійними ситуаціями на нафтогазодобувних
промислах,  проведення профілактичних та відновлювальних робіт,  у
тому  числі й поза межами України,  у встановленому законодавством
порядку  можуть   створюватися   спеціалізовані   формування,   що
підпорядковуються   центральному   органу   виконавчої  влади,  до
повноважень  якого віднесено питання захисту населення і територій
від  надзвичайних  ситуацій  техногенного та природного характеру.
(  Частина  перша статті 10 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 )
від 24.03.99 )
     Застосування  спеціалізованих   формувань    для    дій    за
призначенням здійснюється згідно з Положенням про Цивільну оборону
України, яке затверджує Кабінет Міністрів України. ( Частина друга
статті  10  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 555-XIV
( 555-14 ) від 24.03.99 )
     Комплектування спеціалізованих  формувань  цивільної  оборони
здійснюється за контрактом  з  числа  фахівців,  що  мають  досвід
роботи у надзвичайних ситуаціях.

     Стаття 11.  Невоєнізовані    формування   цивільної   оборони
створюються в областях,  районах,  містах Києві та Севастополі, на
підприємствах,  в установах  і  організаціях  незалежно  від  форм
власності  і  підпорядкування  у  порядку,  визначеному  Кабінетом
Міністрів  України.  (  Частина  перша статті 11 в редакції Закону
N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )
     До невоєнізованих формувань цивільної  оборони  зараховуються
працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають  дітей
віком до 8 років, жінок з середньою та вищою медичною освітою, які
мають дітей віком до 3 років, та  осіб,  які  мають  мобілізаційні
розпорядження.

     Стаття 12.  Для  забезпечення заходів  з  цивільної  оборони,
захисту   населення   і   територій   від  наслідків  надзвичайних
ситуацій та проведення спеціальних робіт  у  міністерствах,  інших
центральних   органах   виконавчої   влади,   місцевих   державних
адміністраціях,  на  підприємствах,  в  установах  і  організаціях
незалежно   від   форм  власності  і  підпорядкування  створюються
спеціалізовані  служби  цивільної  оборони:  енергетики,   захисту
сільськогосподарських      тварин     і     рослин,     інженерні,
комунально-технічні,    матеріального    забезпечення,    медичні,
оповіщення   і   зв'язку,  протипожежні,  торгівлі  і  харчування,
технічні,  транспортного  забезпечення  та  інші.  Для  проведення
евакуаційних  заходів  в  умовах  надзвичайних  ситуацій  на  базі
місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії.
     Організаційні засади створення  служб  цивільної  оборони  та
евакуаційних   органів,   їх   завдання,  функції  і  повноваження
визначаються у Положенні про Цивільну оборону України.
( Статті 12 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Стаття 12-1.  Контроль  за дотриманням вимог законодавства  з
питань  цивільної  оборони  органами  виконавчої  влади і органами
місцевого  самоврядування,  керівниками  підприємств,  установ   і
організацій   незалежно   від  форм  власності  і  підпорядкування
здійснюється  центральним органом виконавчої влади, до повноважень
якого   віднесено   питання  захисту  населення  і  територій  від
надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
(  Закон  доповнено  статтею   12-1  згідно  із Законом  N 555-XIV
( 555-14 ) від 24.03.99 )

                          Р о з д і л  IV

           УТРИМАННЯ І МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
                         ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ


     Стаття  13.  Фінансування   заходів   з   цивільної   оборони
здійснюється   за   рахунок   відповідно  державного  та  місцевих
бюджетів,  а  також  коштів  підприємств,  установ  і  організацій
незалежно   від   форм   власності   і  підпорядкування  згідно  з
законодавством України.
     Міністерства, інші  центральні   органи   виконавчої   влади,
місцеві  державні  адміністрації,  органи місцевого самоврядування
відраховують  кошти на проведення заходів щодо навчання та захисту
населення і територій, включаючи витрати на утримання і підготовку
територіальних  органів  управління у справах цивільної оборони та
формувань  цивільної оборони, призначених для ліквідації наслідків
надзвичайних ситуацій, згідно з законодавством України.
     Фінансування заходів  з  цивільної  оборони,  що   потребують
капітальних   вкладень  (включаючи  будівництво  захисних  споруд,
складів  для  зберігання  техніки  та  майна  цивільної   оборони,
створення  пунктів  управління,  систем  зв'язку  та  оповіщення),
здійснюється  відповідно  до   загального   порядку   фінансування
капітального будівництва.
( Стаття  13 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Стаття 14. Потреби цивільної оборони  у  військовій  техніці,
приладах   і   спеціальному   майні  задовольняються  центральними
органами  виконавчої  влади,  уповноваженими з питань матеріальних
ресурсів  та  економіки  з  оплатою замовником виробникам вартості
виділених  матеріальних  ресурсів.  (  Частина  перша статті 14 із
змінами,  внесеними  згідно  із Законом  N  555-XIV ( 555-14 ) від
24.03.99 )
     Продукція для  потреб  цивільної  оборони  виготовляється  на
умовах державного замовлення.
     Спеціально  уповноважений центральний орган виконавчої влади,
до  повноважень  якого  віднесено  питання  цивільної  оборони,  є
державним замовником продукції,  послуг та робіт для  забезпечення
потреб   цивільної  оборони  відповідно  до  Закону  України  "Про
поставки  продукції  для державних потреб" ( 493/95-ВР ). ( Статтю
14   доповнено  частиною  третьою  згідно  із  Законом  N  555-XIV
(  555-14 ) від 24.03.99, в редакції Закону N 2470-III ( 2470-14 )
від 29.05.2001 )


     Стаття 15. Війська цивільної оборони утримуються  за  рахунок
державного бюджету.
     Військовослужбовці цивільної оборони у питаннях грошового  та
інших видів забезпечення користуються всіма  правами  та  пільгами
відповідно до Закону України "Про  соціальний  і  правовий  захист
військовослужбовців  та  членів  їх  сімей"  (  2011-12 ) та інших
нормативно-правових  актів.  ( Частина друга статті 15 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )
     Органи   управління  Цивільної  оборони  України,  Автономної
Республіки  Крим,  областей,  міст,  районів, міністерств та інших
органів  виконавчої  влади утримуються відповідно до встановленого
порядку за рахунок державного і місцевих бюджетів, а також коштів,
передбачуваних на утримання міністерств. ( Частина третя статті 15
із  змінами,  внесеними згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від
24.03.99 )
     Оплата праці працівників органів управління цивільної оборони
здійснюється відповідно до умов оплати праці  працівників  органів
виконавчої  влади.  (  Частина  четверта  статті  15  із  змінами,
внесеними згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )
     Кабінет   Міністрів   України,   Рада   міністрів  Автономної
Республіки  Крим,  місцеві  органи  виконавчої  влади забезпечують
органи   управління  у  справах  цивільної  оборони  транспортними
засобами  службовими,  господарськими  і  підсобними приміщеннями,
складськими  площами.  (  Частина  п'ята  статті  15  із  змінами,
внесеними згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Стаття 16. Посадові особи  і  громадяни,  винні  у  порушенні
законодавства  України  з  питань  цивільної    оборони,    несуть
відповідальність згідно з законодавством України.


                          Р о з д і л  V

                МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ
                    В ГАЛУЗІ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

     Стаття  17.  Співробітництво  з  іншими  державами  в  галузі
цивільної   оборони   здійснюють   Кабінет   Міністрів  України  і
центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено
питання  захисту  населення  і територій від надзвичайних ситуацій
техногенного  та  природного характеру в межах прав і повноважень,
передбачених законодавством. ( Частина перша статті 17 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )
     Співробітництво  здійснюється  з  питань   обміну    досвідом
цивільної оборони і ліквідації  наслідків  надзвичайних  ситуацій,
створення і оснащення сил цивільної оборони, спільних дій  в  разі
надзвичайних ситуацій.
     Кабінет Міністрів України приймає рішення про участь  України
в  Міжнародній  організації  цивільної  оборони  та  в   операціях
європейських держав з подання допомоги в разі стихійного лиха.


 Президент України                                       Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 3 лютого 1993 року
     N 2974-XII
Записан
 

AntonZZZ

  • Старожил
  • ****
  • Reputation: 9
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 1630

З А К О Н   У К Р А Ї Н И

Про правові засади цивільного захисту



Президент України      (підписано)            Л.КУЧМА

м. Київ, 24 червня 2004 року
N 1859-IV




Про правові засади цивільного захисту
Цей Закон  визначає  правові  та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного,  природного  та військового характеру,  повноваження органів виконавчої влади  та  інших  органів  управління,  порядок створення  і  застосування  сил,  їх  комплектування,  проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче  терміни  вживаються  в  такому значенні:
цивільний захист - система  організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних,  протиепідемічних   та інших заходів,  які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої  влади, органами місцевого самоврядування,
підпорядкованими їм силами і засобами,  підприємствами, установами та організаціями  незалежно  від  форми  власності,  добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою  запобігання  та  ліквідації  надзвичайних   ситуацій,   які загрожують життю та здоров'ю людей,  завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період;
єдина державна  система  цивільного   захисту   населення   і
територій  (далі  - єдина система цивільного захисту) - сукупність органів управління,  сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої   влади,   органів  місцевого  самоврядування,  на  які покладається реалізація  державної  політики  у  сфері  цивільного захисту;
підсистеми єдиної  системи  цивільного  захисту  - сукупність
підпорядкованих  спеціально  уповноваженому  центральному   органу
виконавчої   влади   функціональних   та   територіальних  органів
управління,  на які  покладаються  визначені  законом  завдання  у конкретних сферах цивільного захисту;
служба цивільного   захисту   -  державна  служба  особливого
характеру,   пов'язана   із   забезпеченням   пожежної    безпеки,
запобіганням і    реагуванням   на   інші   надзвичайні   ситуації
техногенного,  природного та військового характеру, ліквідацією їх наслідків,  захистом  населення  і  територій  від  їх негативного впливу;
Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту -  спеціальне
воєнізоване  формування,  на  яке  покладається захист населення і територій від надзвичайних  ситуацій  техногенного,  природного  і військового характеру,  участь у заходах територіальної оборони, а також міжнародних рятувальних та інших гуманітарних операціях;
сили і  засоби  цивільного  захисту  -   особовий   склад   і
працівники органів та підрозділів цивільного захисту,  добровільні
рятувальні  формування,  пожежна  та  аварійно-рятувальна техніка,
пожежно-технічне   та   аварійно-рятувальне   обладнання,   засоби
пожежогасіння та індивідуального захисту,  інше майно,  призначене
для   гасіння   пожеж,   ліквідації   наслідків  аварій,  повеней,
землетрусів  та  інших   катастроф   техногенного,   біологічного,
радіаційного, хімічного або екологічного та військового характеру, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи;
 зона можливого ураження - окрема  територія  або  об'єкт,  на яких  внаслідок надзвичайної ситуації техногенного,  природного чи військового характеру виникає загроза життю або здоров'ю людей  чи заподіяння матеріальних втрат;
ліквідація наслідків   надзвичайних   ситуацій  -  проведення
комплексу  заходів,  які  включають  аварійно-рятувальні  та  інші невідкладні роботи, що здійснюються в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру (далі - надзвичайні ситуації),  і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров'я людей, а також на локалізацію зон надзвичайних ситуацій;
 аварійно-рятувальні роботи  -  роботи,  спрямовані  на пошук, рятування  і  захист  людей  (включаючи  надання  їм  невідкладної медичної допомоги),  захист матеріальних і культурних цінностей та довкілля під час ліквідації наслідків  надзвичайних  ситуацій,  із залученням  працівників,  які мають спеціальну підготовку,  засоби індивідуального захисту та оснащення;
першочергові заходи  з  ліквідації   наслідків   надзвичайної  ситуації - оперативне здійснення організаційно-технічних та інших невідкладних  заходів,  спрямованих  на  забезпечення  мінімальних потреб  життєзабезпечення  населення,  яке  постраждало  внаслідок надзвичайної ситуації;
 техногенна безпека - стан захищеності  населення,  території, об'єктів    від   негативних   наслідків   надзвичайних   ситуацій техногенного характеру;
несприятливі побутові або нестандартні ситуації  -  ситуації, що виникають у побуті,  невиробничій сфері, які не набули масштабу надзвичайної ситуації, але являють собою загрозу життю та здоров'ю людей чи заподіяння матеріальних збитків.
Стаття 2. Правова основа цивільного захисту
Правовою основою  цивільного  захисту  є Конституція  України ( 254к/96-ВР ),  цей Закон, Закони України "Про захист населення і територій  від  надзвичайних  ситуацій  техногенного та природного характеру" ( 1809-14 ),  "Про    Цивільну      оборону    України" ( 2974-12 ), "Про правовий режим надзвичайного стану" ( 1550-14 ), "Про   правовий       режим     воєнного     стану"   ( 1647-14 ), "Про аварійно-рятувальні   служби"   ( 1281-14 ),  "Про    пожежну безпеку" ( 3745-12 ), "Про об'єкти підвищеної    небезпеки" ( 2245-14 ),   "Про  використання  ядерної  енергії  та радіаційну безпеку"   ( 39/95-ВР ),   "Про   забезпечення   санітарного      та епідемічного благополуччя  населення"  ( 4004-12 ),  "Про правовий режим території,  що зазнала радіоактивного забруднення  внаслідок Чорнобильської катастрофи"   ( 791а-12 ),  міжнародні договори України,  згода на  обов'язковість  яких  надана  Верховною  Радою України, та інші акти законодавства.
Стаття 3. Мета цивільного захисту
 Цивільний захист здійснюється з метою:
•   реалізації державної політики,  спрямованої  на  забезпечення
безпеки   та   захисту   населення  і  територій,  матеріальних  і
культурних  цінностей  та  довкілля   від   негативних   наслідків
надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;
•   подолання наслідків   надзвичайних  ситуацій,  у  тому  числі наслідків надзвичайних ситуацій  на  територіях  іноземних  держав відповідно    до   міжнародних   договорів   України,   згода   на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  Стаття 4. Принципи цивільного захисту Цивільний захист здійснюється на принципах:
гарантування державою  громадянам  конституційного  права  на захист життя,  здоров'я та їх майна, а юридичним особам - права на безпечне функціонування; добровільності при залученні людей до  здійснення  заходів  у сфері  цивільного  захисту,  пов'язаних  з  ризиком  для  життя  і здоров'я; комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту; створення системи раціональної превентивної безпеки  з  метою максимально   можливого,   економічно   обґрунтованого   зменшення ймовірності виникнення  надзвичайних  ситуацій  і  мінімізації  їх наслідків; територіальності та     функціональності    єдиної    системи цивільного захисту; мінімізації заподіяння шкоди довкіллю; гласності, вільного доступу населення до інформації  у  сфері цивільного захисту відповідно до законодавства.
Стаття 4. Принципи цивільного захисту
     Цивільний захист здійснюється на принципах:
1.   гарантування державою  громадянам  конституційного  права  на захист життя,здоров'я та їх майна, а юридичним особам - права на безпечне функціонування;
2.   добровільності при залученні людей до  здійснення  заходів  усфері  цивільного  захисту,  пов'язаних  з  ризиком  для  життя  і здоров'я;
3.   комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;
4.   створення системи раціональної превентивної безпеки  з  метою максимально   можливого,   економічно   обґрунтованого   зменшення ймовірності виникнення  надзвичайних  ситуацій  і  мінімізації  їх наслідків;
5.   територіальності та     функціональності    єдиної    системи цивільного захисту;
6.   мінімізації заподіяння шкоди довкіллю;
7.   гласності, вільного доступу населення до інформації  у  сфері цивільного захисту відповідно до законодавства.
Стаття 5. Завдання цивільного захисту
Основними завданнями цивільного захисту є:
1.   збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;
2.   прогнозування та   оцінка   соціально-економічних   наслідків надзвичайних ситуацій;
3.   здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;
4.   розроблення і     виконання     законодавчих     та     інших нормативно-правових актів,  дотримання норм і стандартів  у  сфері цивільного захисту;
5.   розроблення і   здійснення   запобіжних   заходів   у   сфері цивільного захисту;
6.   створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;
7.   розроблення та     виконання    науково-технічних    програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям;
8.   оперативне оповіщення населення про  виникнення  або  загрозу виникнення    надзвичайної    ситуації,  своєчасне  достовірне інформування про обстановку,  яка  складається,  та  заходи,  що вживаються  для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;
9.   організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій,  надання  невідкладної психологічної,  медичної та іншої допомоги отерпілим;
10.   проведення невідкладних   робіт   із   ліквідації   наслідків надзвичайних    ситуацій    та    організація    життєзабезпечення постраждалого населення;
11.   забезпечення постійної готовності сил  і  засобів  цивільного захисту  до  запобігання  надзвичайним  ситуаціям та ліквідації їх наслідків;
12.   надання з   використанням    засобів    цивільного    захисту оперативної  допомоги  населенню  в  разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;
13.   навчання населення  способам  захисту   в   разі   виникнення надзвичайних,  несприятливих  побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;
14.   міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.
Розділ II
ОСНОВНІ ЗАХОДИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
 Стаття 6. Основні заходи у сфері цивільного захисту
З метою  ефективної  реалізації  завдань  цивільного захисту, зменшення матеріальних  втрат  та  недопущення  шкоди   об'єктам, матеріальним  і культурним цінностям та довкіллю в разі виникнення надзвичайних ситуацій  центральні  та  місцеві  органи  виконавчої влади,  органи місцевого самоврядування,  підпорядковані їм сили і засоби,  підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, добровільні рятувальні формування здійснюють оповіщення та інформування,  спостереження і лабораторний контроль, укриття у захисних спорудах, евакуацію, інженерний, медичний, психологічний, біологічний, екологічний, радіаційний та хімічний захист.
Стаття 7. Оповіщення та інформування
Оповіщення та  інформування  у   сфері   цивільного   захисту включають:
   оперативне доведення   до  відома  населення  інформації  про виникнення або можливу загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, у тому   числі  через  загальнодержавну,  територіальні  і  локальні автоматизовані системи централізованого оповіщення;
   завчасне створення   та   організаційно-технічне    поєднання постійно   діючих  локальних  систем  оповіщення  та  інформування населення із спеціальними системами  спостереження  і  контролю  в зонах можливого ураження;
   централізоване використання   мереж  зв'язку,  радіомовлення, телебачення  та  інших  технічних  засобів   передачі   інформації незалежно від форми власності та підпорядкування в разі виникнення надзвичайних ситуацій.
Стаття 8. Спостереження і лабораторний контроль
Спостереження і лабораторний контроль включають:
   створення і    підтримання     в     постійній     готовності загальнодержавної   та   територіальних   мереж   спостереження  і лабораторного контролю;
   організацію збирання,  опрацювання та передачі інформації про стан   довкілля,   забруднення   продуктів   харчування,  харчової сировини,  фуражу,  води радіоактивними,  хімічними речовинами  та інфекційними мікроорганізмами.
Стаття 9. Укриття у захисних спорудах
1. Для   забезпечення  укриття  населення  в  містах,  селах, селищах створюється фонд захисних споруд шляхом: комплексного освоєння підземного простору  населених  пунктів для  взаємопогодженого  розміщення  в  ньому  споруд  і  приміщень соціально-побутового,  виробничого і господарського призначення  з урахуванням  необхідності  пристосування  і  використання  частини приміщень для укриття населення  в  разі  виникнення  надзвичайних ситуацій; обстеження і взяття на облік підземних і наземних будівель та споруд,  що  відповідають  вимогам  захисту,   споруд   підземного простору населених пунктів, гірничих виробок і природних порожнин; дообладнання з  урахуванням вимог захисту підвальних та інших заглиблених приміщень; будівництва заглиблених  споруд,  інших  нерухомих  об'єктів, пристосованих для виконання завдань цивільного захисту; будівництва в період загрози виникнення надзвичайних ситуацій найпростіших сховищ та укриттів; будівництва окремих сховищ і протирадіаційних укриттів.
 2. Фонд захисних споруд у  мирний  час  використовується  для господарських,  культурних  і  побутових  потреб  у порядку,  який визначається   спеціально   уповноваженим   центральним    органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.
Стаття 10. Здійснення заходів з евакуації населення
1.   В  умовах недостатнього забезпечення захисними спорудами в населених пунктах,  де розташовані об'єкти підвищеної небезпеки, а також  в  особливий  період  основним способом захисту населення є його евакуація і розміщення у зонах, безпечних для проживання.
2.   Евакуації підлягає населення,  яке  проживає  в  населених пунктах,   що   знаходяться   у  зонах  можливого  катастрофічного затоплення,  небезпечного  радіоактивного  забруднення,  хімічного ураження,   у   районах   виникнення  стихійного  лиха,  аварій  і катастроф,  якщо виникає безпосередня загроза  життю  та  здоров'ю людей.
3. У   разі   виникнення  надзвичайної  ситуації  проводиться
загальна  або  часткова  евакуація   населення   тимчасового   або
безповоротного характеру.
4. Загальна    евакуація   населення   в   особливий   період проводиться в окремих  регіонах  за  рішенням  Кабінету  Міністрів України у разі:
   небезпеки радіоактивного    забруднення    навколо    атомних електростанцій  (якщо  виникає  безпосередня  загроза життю та здоров'ю населення, яке проживає в зоні ураження);
    загрози катастрофічного  затоплення  місцевості  з  менш  ніж чотиригодинним добіганням проривної хвилі;
    виникнення загрози життю та здоров'ю населення, яке проживає в зоні виникнення надзвичайної ситуації військового характеру.
5.   Часткова евакуація населення в разі виникнення або загрози виникнення  надзвичайної   ситуації   на   відповідній   території проводиться  за рішенням Кабінету Міністрів України,  якщо інше не встановлено законом.
6.   Під час проведення часткової або  загальної  евакуації  не зайняте у виробництві та сфері обслуговування населення, студенти, учні навчальних закладів,  вихованці дитячих будинків,  пенсіонери та  інваліди,  які  утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом із викладачами та вихователями,  обслуговуючим персоналом  і членами їх сімей евакуюються в першу чергу.
7.   Евакуація  населення  з  небезпечних  районів  проводиться пішки  і  шляхом   вивезення   основної   його   частини   наявним транспортом.
8.   З метою запобігання проявам паніки та недопущення загибелі людей під час евакуації забезпечуються:
   планування евакуації населення;
    визначення зон,  придатних   для   розміщення   евакуйованого населення з потенційно небезпечних зон;
   організація оповіщення   керівного   складу   центральних   і
місцевих   органів    виконавчої    влади,    органів    місцевого самоврядування,  підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та населення про початок евакуації;
   управління проведенням евакуації;
   створення мінімально  необхідних  умов  для   життєдіяльності евакуйованого населення;
    навчання населення діям при проведенні евакуації.
Стаття 11. Інженерний захист території
З метою  створення  умов  безпечного  проживання населення на території  з підвищеним  техногенним  навантаженням  та   ризиком виникнення  надзвичайних  ситуацій здійснюються заходи інженерного захисту території, які включають:
1.   урахування під час розроблення  генеральних  планів  забудови
населених  пунктів  і  ведення містобудування в умовах підвищеного
ризику можливості  виникнення  надзвичайних  ситуацій  на  окремих
територіях та в регіонах;
2.   здійснення контролю  за  раціональним  розміщенням потенційно
небезпечних об'єктів з урахуванням можливих наслідків надзвичайних
ситуацій  для безпеки населення і довкілля в разі виникнення таких ситуацій;
3.   будівництво споруд,    будинків,    інженерних    мереж    та транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки і надійності;
4.   розроблення і   запровадження   заходів   щодо  безаварійного функціонування потенційно небезпечних об'єктів (ПНО);
5.   створення комплексних  схем  захисту  населених  пунктів   та об'єктів  від  небезпечних  природних  процесів шляхом організації будівництва протизсувних, протиповеневих, протиселевих,протилавинних, протиерозійних   та   інших   інженерних   споруд спеціального призначення.
Стаття 12. Медичний захист населення та забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій
Для запобігання або  зменшення  ступеня  ураження  населення, своєчасного   надання   допомоги  постраждалим  та  їх  лікування, забезпечення  епідемічного  благополуччя  в  районах  надзвичайних ситуацій здійснюються такі заходи:
1.   планування і  використання  існуючих  сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності та господарювання;
2.   розгортання в   умовах   надзвичайних   ситуацій   необхідної кількості додаткових лікувальних закладів (пунктів);
3.    своєчасне застосування  профілактичних медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів;
4.    контроль за  якістю   харчових   продуктів   і   продовольчої сировини, питної води і джерел водопостачання;
5.    завчасне створення    і   підготовка   спеціальних   медичних формувань;
6.   накопичення медичних засобів  захисту,  медичного  та  іншого спеціального майна і техніки;
7.    здійснення контролю за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією;
8.    навчання населення способам надання першої медичної  допомоги та дотримання правил відповідної санітарії;
9.    забезпечення недопущення  впливу  на здоров'я людей шкідливих факторів  навколишнього  середовища  та   наслідків   надзвичайних ситуацій,  а  також  умов  для  виникнення і поширення інфекційних захворювань;
10.    санітарна охорона територій та об'єктів у  зоні  надзвичайної ситуації.
Стаття 13. Психологічний захист
Запобігання або  зменшення ступеня негативного психологічного впливу на населення та своєчасне надання ефективної  психологічної допомоги забезпечуються шляхом здійснення таких заходів:
   планування діяльності  та використання існуючих сил і засобів підрозділів психологічного забезпечення спеціально  уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту;
    своєчасне застосування психопрофілактичних методів;
    виявлення за допомогою психологічних та соціологічних методів чинників, що сприяють виникненню соціально-психологічної напруги;
    використання сучасних технологій  психологічного  впливу  для нейтралізації негативного впливу на населення.
Стаття 14. Біологічний захист
Захист від біологічного зараження включає:
   виявлення осередку біологічного зараження;
   прогнозування масштабів   розвитку   наслідків   біологічного зараження;
   використання колективних та індивідуальних засобів захисту;
   введення режимів карантину та обсервації;
   знезаражування осередку біологічного зараження;
   здійснення заходів екстреної та специфічної профілактики;
   дотримання протиепідемічного        режиму         суб'єктами господарювання, лікувальними закладами і населенням.
Стаття 15. Екологічний захист
Екологічний захист включає здійснення природоохоронних заходів, спрямованих на:
   захист родовищ (газових,  нафтових,  вугільних, торфових) від пожеж, затоплень і обвалів;
   ліквідацію лісових    пожеж    та    буреломів,   сніголамів, вітровалів,  техногенного впливу на лісові насадження,  а також їх наслідків.
Стаття 16. Радіаційний і хімічний захист
1.   Радіаційний  і  хімічний  захист  включає виявлення вогнищ радіаційного та хімічного забруднення та проведення  його  оцінки, організацію  і  здійснення  дозиметричного  і  хімічного контролю, розроблення та запровадження типових режимів радіаційного захисту, забезпечення   засобами   радіаційного   та   хімічного   захисту, організацію та проведення спеціальної та санітарної обробки.
 2. Радіаційний  і  хімічний  захист   забезпечується   шляхом здійснення таких заходів:
   завчасне накопичення  і  підтримання  в  постійній готовності засобів  радіаційного  та  хімічного  захисту,  обсяги   і   місця зберігання  яких  визначаються  диференційовано  відповідно до зон можливого ураження;
   своєчасне впровадження засобів,  способів і методів виявлення та оцінки масштабів і наслідків аварій, руйнувань на радіаційно та хімічно небезпечних об'єктах;
   створення уніфікованих засобів захисту, приладів радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю;
   надання населенню    можливості    придбання    в    особисте користування засобів радіаційного та хімічного захисту;
   розроблення типових режимів радіаційного захисту населення  і функціонування   об'єктів   в  умовах  радіоактивного  забруднення місцевості;
   завчасне обладнання   радіаційно   та   хімічно   небезпечних об'єктів засобами для проведення спеціальної обробки одягу,  майна і транспортних засобів,  а  також  санітарної  обробки  населення, постраждалого внаслідок надзвичайної ситуації;
   розроблення загальних    критеріїв,    методів   та   методик спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки.
  Стаття 17. Захист населення від несприятливих побутових або нестандартних ситуацій
Захист населення     від    несприятливих    побутових    або нестандартних ситуацій включає:
   здійснення заходів з  виявлення  і  проведення  оцінки  таких ситуацій;
   організацію і надання допомоги населенню;
   розроблення типових рекомендацій щодо дій в умовах виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;
   проведення спеціальних аварійно-рятувальних робіт.
Розділ IV
УПРАВЛІННЯ ЄДИНОЮ СИСТЕМОЮ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Стаття 27. Система органів управління цивільним захистом
1.   Загальне керівництво єдиною  системою  цивільного  захисту здійснює Кабінет Міністрів України. Начальником цивільного захисту України є Прем'єр-міністр України.
2. Безпосереднє   керівництво   діяльністю   єдиної   системи цивільного   захисту   покладається  на  спеціально  уповноважений центральний орган виконавчої влади з  питань  цивільного  захисту.  Керівник  цього органу є заступником начальника цивільного захисту України.
3.   Керівництво територіальними  підсистемами  єдиної  системи цивільного захисту в Автономній Республіці Крим,  областях, містах Києві  та  Севастополі  здійснюють   відповідно   Рада   міністрів Автономної Республіки Крим,  обласні,  Київська та Севастопольська міські   державні   адміністрації.
4. Начальниками   територіальних підсистем   єдиної   системи   цивільного  захисту  за  посадою  є, відповідно, Голова Ради міністрів  Автономної  Республіки  Крим  та
голови     відповідних    державних    адміністрацій. 
  Керівники територіальних органів спеціально уповноваженого  центрального органу  виконавчої влади з питань цивільного захисту за посадою є заступниками відповідних  начальників  територіальних підсистем єдиної системи цивільного захисту.
Стаття 28. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту
1.   У складі  спеціально  уповноваженого  центрального  органу виконавчої влади з питань цивільного захисту діють: урядовий орган державного нагляду у сфері цивільного захисту; органи оперативного  реагування  на  надзвичайні  ситуації  у сфері цивільного захисту; органи мінімізації  наслідків  Чорнобильської  катастрофи  та інших надзвичайних ситуацій.
2. Спеціально   уповноважений  центральний  орган  виконавчої влади з питань цивільного захисту:
   забезпечує реалізацію державної політики та здійснює державний  нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту;
   забезпечує діяльність єдиної системи цивільного захисту;
   контролює організацію виконання заходів, спрямованих на захист населення і територій   від   надзвичайних  ситуацій, центральними  і  місцевими  органами  виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами   та організаціями незалежно від форми власності;
    перевіряє стан готовності своїх територіальних органів, сил і засобів цивільного захисту до дій в режимі надзвичайної ситуації;
    забезпечує нагляд за дотриманням вимог стандартів, нормативів і правил у сфері цивільного захисту;
   контролює накопичення, збереження і цільове використання матеріальних ресурсів, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, центральними  і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності;
   перевіряє стан планування та готовності до здійснення заходів з евакуації населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій;
   забезпечує перевірку наявності та утримання в постійній готовності на потенційно небезпечних об'єктах локальних систем виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій і локальних систем оповіщення населення, передусім того, що проживає у зонах можливого ураження, та персоналу цих об'єктів;
   перевіряє наявність і готовність до використання за призначенням у разі виникнення надзвичайної ситуації засобів колективного та індивідуального захисту населення, майна цивільного захисту, їх утримання та облік;
   проводить вибіркові перевірки підготовки до дій в умовах надзвичайних ситуацій на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності;
   з'ясовує причини виникнення надзвичайних ситуацій, невиконання заходів із запобігання цим ситуаціям, проводить оцінку дій органів управління, сил і засобів цивільного захисту під час виконання рятувальних та інших невідкладних робіт;
   разом з органами, які здійснюють державний нагляд у відповідній  сфері,  бере  участь  у перевірках забезпечення умов зберігання, транспортування, знешкодження, утилізації та захоронення небезпечних речовин і виробів, що містять такі речовини;
   здійснює в  межах,  визначених   законодавством,   нормативне регулювання  у  сфері  цивільного  захисту,  у тому числі з питань техногенної  та  пожежної  безпеки,  за   участю   заінтересованих міністерств   та   інших   центральних  органів  виконавчої  влади розробляє  і  затверджує  державні  правила  і  норми   цивільного захисту,  які  є  обов'язковими  до  виконання органами виконавчої влади,   органами   місцевого   самоврядування,    підприємствами, установами, організаціями;
   здійснює інші заходи, передбачені законом.
3.   Керівник  спеціально  уповноваженого  центрального  органу виконавчої влади з  питань  цивільного  захисту  призначається  на посаду Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.
4.   Керівник  спеціально  уповноваженого  центрального  органу виконавчої влади з питань цивільного захисту:
   здійснює безпосереднє керівництво єдиною системою  цивільного захисту,  органами  управління,  силами  і засобами єдиної системи цивільного захисту, забезпечує організацію їх діяльності; призначає керівників  територіальних  органів і структурних підрозділів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої  влади  з  питань  цивільного  захисту,  інших  органів управління  та  сил  цивільного  захисту,  підприємств,  установ і організацій,  що   належать   до   сфери   управління   спеціально уповноваженого  центрального  органу  виконавчої  влади  з  питань цивільного захисту;
   видає накази організаційно-розпорядчого  характеру  з  питань діяльності органів управління та сил цивільного захисту;
   присвоює особам   рядового  і  начальницького  складу  служби цивільного  захисту  спеціальні  звання   до   полковника   служби цивільного захисту включно;
    вносить подання   про   присвоєння  вищих  спеціальних  звань відповідно до законодавства;
   є розпорядником бюджетних коштів; здійснює інші  повноваження,  встановлені   цим   та   іншими законами України.
5. Спеціально   уповноважений  центральний  орган  виконавчої влади з питань цивільного захисту здійснює свої повноваження через територіальні органи відповідно до адміністративно-територіального поділу до району включно.
Стаття 33. Органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших надзвичайних ситуацій
2.   Завданнями органів  мінімізації  наслідків  Чорнобильської катастрофи та інших надзвичайних ситуацій є: реалізація державної  політики  у  сфері ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на радіоактивно  забруднених  територіях та у сфері поводження з радіоактивними відходами;

організація, координація    і    контроль    за    діяльністю підприємств,  установ та  організацій,  залучених  для  здійснення заходів  на  радіоактивно  забруднених територіях,  і поводження з радіоактивними відходами; відродження та соціально-економічна  реабілітація  територій, забруднених внаслідок радіаційних аварій; організація заходів  із  цивільного захисту в 30-кілометрових зонах атомних електростанцій та навчання населення, яке проживає в них, діям у разі виникнення радіаційних аварій; проведення наукових досліджень довготривалих наслідків аварії на Чорнобильській  атомній  електростанції  та  інших  радіаційних аварій.
Стаття 34. Органи управління та сили цивільного захисту, що виконують завдання цивільного захисту До сил цивільного захисту належать:
Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту; спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи; аварійно-відновлювані формування,      спеціальні      служби центральних та інших органів виконавчої влади,  на  які  покладено завдання цивільного захисту; формування особливого періоду; авіаційні та піротехнічні підрозділи; технічні служби та їх підрозділи; підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.
Стаття 35. Регіональні і місцеві органи управління та сили
цивільного захисту
1.   До регіональних та місцевих органів управління  цивільного захисту належать:
Рада міністрів Автономної Республіки Крим,  обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, районні державні адміністрації,   органи   місцевого   самоврядування,   структурні підрозділи з питань цивільного захисту цих державних адміністрацій та виконавчих органів рад; територіальні органи   управління  спеціально  уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту.  2. До  регіональних  і  місцевих   сил   цивільного   захисту належать: аварійно-рятувальні формування і підрозділи; спеціалізовані аварійно-рятувальні служби; сили і  засоби  місцевих  органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; сили і  засоби  територіальних   підсистем   єдиної   системи цивільного захисту; сили і засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування,  які залучаються у  відповідному порядку до здійснення заходів цивільного захисту; добровільні рятувальні формування.
Стаття 52. Професійна підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів для служби цивільного захисту
1.   Особи, які приймаються на посади рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, проходять первинну професійну підготовку в  навчальних  закладах  спеціально уповноваженого  центрального  органу  виконавчої  влади  з  питань цивільного захисту.
2.   Підготовка осіб для заміщення посад  середнього,  старшого та  вищого  начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту здійснюється,  як правило, у вищих навчальних закладах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту.
3.   Порядок і строки підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів  для  служби  цивільного  захисту  визначаються  спеціально уповноваженим  центральним  органом  виконавчої влади з питань цивільного захисту.
4.   Особам рядового і начальницького складу та працівникам органів і підрозділів цивільного захисту забороняється організовувати або брати участь в організації та проведенні страйків.
Розділ Х
ФІНАНСОВЕ І МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Стаття 88. Фінансування заходів у сфері цивільного захисту Фінансування заходів  у сфері цивільного захисту здійснюється з Державного бюджету України,  місцевих  бюджетів,  інших  джерел, передбачених законом.
Стаття 89. Використання спеціальних фінансових та
матеріальних резервів під час ліквідації наслідків
надзвичайних ситуацій
1.   Матеріальні  резерви для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій  техногенного   та   природного   характеру   створюються заздалегідь  з  метою екстреного використання їх у разі виникнення надзвичайних ситуацій.
2.   Зазначені резерви створюються  центральними  та  місцевими органами    виконавчої   влади,   а   також   органами   місцевого самоврядування.
3.   Порядок створення і використання матеріальних резервів для ліквідації  наслідків надзвичайних ситуацій визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 90. Грошове забезпечення осіб рядового
і начальницького складу органів і підрозділів
цивільного захисту
1. Держава   гарантує   оплату   праці   осіб   рядового    і начальницького  складу  органів і підрозділів цивільного захисту з метою створення достатніх  матеріальних  умов  для  незалежного  і сумлінного виконання ними службових обов'язків.
2.   Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту складається  з  грошового утримання, яке включає в себе посадовий оклад і щомісячні надбавки за спеціальне звання,  вислугу років,  та  доплат  і  надбавок  до грошового утримання, а також інших видів додаткових виплат.  3. Особам   рядового   і   начальницького  складу  органів  і підрозділів цивільного  захисту,  виконання  службових  обов'язків яких  пов'язано із ризиком для життя або здоров'я,  встановлюється надбавка, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.
Розділ XI
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ Стаття 91. Надання допомоги іноземним державам з питань цивільного захисту Умови надання  іноземним  державам  допомоги   в   ліквідації наслідків  надзвичайних  ситуацій  та  порядок залучення органів і підрозділів цивільного захисту до надання такої допомоги іноземним державам  визначаються  міжнародними договорами України,  згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  Стаття 92. Отримання Україною допомоги для ліквідації надзвичайних ситуацій Умови отримання Україною допомоги для ліквідації надзвичайних ситуацій визначаються міжнародними договорами  України,  згода  на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 93. Представництво в міжнародних організаціях з питань цивільного захисту
Представництво України в міжнародних організаціях з питань цивільного захисту, проведення аварійно-рятувальних робіт, а також робіт із запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій у випадках, передбачених законом, здійснюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань ЦЗ.
Розділ XIII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Стаття 96. Відповідальність за порушення законодавства у сфері цивільного захисту
За порушення законодавства у сфері цивільного захисту, створення перешкод у діяльності посадових осіб у цій сфері винні особи притягуються до дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової, кримінальної відповідальності згідно із
законом.
Розділ XIV
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1.   Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування……...
Особам рядового і начальницького складу внутрішньої служби та військовослужбовцям  при  зарахуванні  їх на службу в органи і підрозділи цивільного  захисту  присвоюються спеціальні звання служби цивільного захисту, рівноцінні тим, які були їм присвоєні при проходженні внутрішньої чи військової служби. Строк проходження ними внутрішньої та військової служби зараховується до строку проходження служби цивільного захисту.
Президент України                                         Л.КУЧМА
м. Київ, 24 червня 2004 року
N 1859-IV
Записан
 

AntonZZZ

  • Старожил
  • ****
  • Reputation: 9
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 1630

                          Змістовна частина.
                            ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА
                                        Лекційний матеріал.
Тема 1. Цивільна оборона  в сучасних умовах

1.   Предмет, мета і завдання цивільної оборони (далі ЦО) при загрозі та виникненні надзвичайних ситуацій (далі НС) мирного і воєнного часу.
2.   Організаційна структура, сили і засоби ЦО.
3.    Організація ЦО підприємств.
1.Предмет, мета і завдання ЦО при загрозі та виникненні надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу.
Дуже актуальною системою захисту населення в НС для України є цивільна оборона. На території України розміщена велика кількість об’єктів, які є небезпечними у випадку аварії. Це підприємства нафтової, газової та хімічної промисловостей, а також підприємства, які використовують та виробляють радіоактивні, сильнодіючі отруйні, пожежо-вибухонебезпечні  та ін. речовини.

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА УКРАЇНИ Є ДЕРЖАВНОЮ СИСТЕМОЮ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ СИЛ І ЗАСОБІВ, ЩО СТВОРЮЄТЬСЯ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ І  ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО, ЕКОЛОГІЧНОГО, ПРИРОДНЬОГО ТА ВОЄННОГО ХАРАКТЕРУ.
Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України та всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально- виробничим  принципом.
Територіальний принцип організацій означає, що незалежно від відомої залежності цивільна оборона об'єктів народного господарства (ОНГ) організаційно входить в стуктуру ЦО регіонів, міст, областей, районів, на території яких вони розташовані.
Виробничий принцип організації полягає в тому, що ЦО об'єктів народного господарства організаційно входить також у структуру ЦО міністерств та відомств, керівники яких несуть повну відповідальність за стан цивільної оборони цих установ незалежно від форм їх власності. ЦО держави спирається на матеріальні та людські резерви України. Організація ЦО України передбачає як централізоване, так і децентралізоване (місцеве) управління  силами та засобами під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.
Вивчення причин виникнення аварій, катастроф та дії уражуючих факторів НС в наслідок стихійних лих, техногенних аварій чи застосування зброї масового ураження на людей, тварин, рослин, сільськогосподарську продукцію, корма, воду, а також знання методів попередження НС і ліквідації їх наслідків може значно зменшити збитки від них. Це є однією з головних задач цивільної оброни, яка передбачає засоби, що направлені на підвищення стійкості об’єктів при будь-якій формі власності та забезпеченості їх роботи в НС.
У відповідності до основного закону держави – конституції України – кожен її громадянин має право на захист свого життя і здоров’я. В умовах НС виникає найбільша загроза життю людей. Тому захисту населення від наслідків НС держава приділяє основну увагу.
Існує три основні способи захисту населення:
1. Укриття в захисних спорудах ЦО;
2. Використання засобів індивідуального захисту;
3. Евакуація населення з території де виникла загроза, тобто, зосередку ураження в безпечний район, як правило, у заміську зону.


Згідно з вимогами Конституції України та законів з напряму цивільної оборони та цивільного захисту, основними завданнями системи цивільного захисту громадян нашої держави є створення необхідних сил, засобів та резервів, що спрямовуються на підвищення стійкості об’єктів будь-якої форми власності.
24 червня 2004 року прийнято новий Закон України « Про правові засади цивільного захисту», в якому дається визначення – цивільний захист – система організаційних, інженерно – технічних, санітарно – гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.


         Систему ЦО складають:
•   органи державної виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;
•   органи повсякденного управління процесом захисту населення у складі центральних та місцевих органів державної виконавчої влади підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання;
•   сили і засоби, призначені для виконання завдання ЦО;
•   фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок НС;
•   системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.
Завдання ЦО України:
•   запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного характерів і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;
•   оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;
•   захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;
•   організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;
•   організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха та осередках ураження;
•   створення системи аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;
•   підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил;
•   навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

2.Організаційна структура, сили і засоби ЦО

      Принцип організації ЦО.
 Загальне керівництво ЦО України покладається на Кабінет Міністрів України,
Раду Міністрів Республіки Крим, центральні та місцеві органи державної влади.
Начальником Цивільної оборони України є прем’єр-міністр України, на інших адміністративно-територіальних рівнях – голови відповідних органів виконавчої влади, а в органах державного управління, на підприємствах та в навчальних закладах – відповідні керівники.
     У другому розділі Закону України „ Про цивільну оборону України” визначаються повноваження органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій з питань цивільної оборони.
         Кабінет Міністрів України:
•   забезпечує здійснення заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;
•   розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб - за категоріями щодо реалізації заходів ЦО;
•   створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи, а також визначає їх обсяг і порядок використання;
•   вживає заходів щодо забезпечення готовності органів управління у справах ЦО, сил і засобів ЦО до дій в умовах надзвичайних ситуацій;
•   створює єдину систему підготовки органів управління у справах цивільної оборони, сил ЦО та населення до дій в умовах НС;
•   визначає порядок створення спеціалізованих професійних та невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань;
•   задовольняє мобілізаційні потреби.











Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад в межах своїх повноважень забезпечують вирішення питань ЦО, здійснення заходів щодо захисту населення і місцевостей під час НС, сприяють органам управління у справах ЦО у виконанні покладених на них завдань.
Центральний виконавчий орган з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України):
•   забезпечує здійснення державної політики у сфері ЦО, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження НС;
•   організовує розроблення і здійснення відповідних заходів з ЦО;
•   керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивільної та спеціалізованих формувань, військами ЦО;
•   здійснює контроль за виконанням вимог ЦО, станом готовності сил і засобів ЦО, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
•   координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошуку та рятування людей;
•   здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації, забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;
•   здійснює навчання населення, представників органів управління і сил ЦО з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;
•   організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ цивільної оборони, пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;
•   створює згідно з законодавством підприємства з виробництва спеціальної і аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.

    3. Організація ЦО підприємств.

     Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з ЦО і несе пов’язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством.
   До сил і засобів цивільної оборони відносять:
•   війська ЦО (трансформуються в професійні оперативно-рятувальні загони);
•   регіональні пожежно-рятувальні служби ( тел. 01);
•   спеціалізовані рятувальні формування ( гірничорятувальні, пошуку і рятування туристів, спелеологів, водолазно-рятувальні та ін.);
•   невоєнізовані формування на об’єктах господарювання ( об’єктові та територіальні).
На об’єкті, залежно від характеру його виробничої діяльності, створюються служби ЦО: оповіщення і зв’язку, медична, радіаційного та хімічного захисту, охорони громадського порядку, протипожежна, енергопостачання та світломаскування, аварійно-технічна, сховищ і укриттів, транспортна, матеріально-технічного постачання та інші залежно від необхідності.





      Тема 2. Цивільна оборона у надзвичайних ситуаціях.
                                         План
1.Основні визначення і класифікація надзвичайних ситуацій .
2.Надзвичайні ситуації техногенного характеру.
3. Аварії на радіаційно небезпечних об’єктах.
4. Аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин ( СДОР).
5. Організація оповіщення населення в НС.

1.Основні визначення і класифікація надзвичайних ситуацій .

Надзвичайна ситуація - це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншими чинниками, що призвело (може призвести) до загибелі  людей  та/або  значних матеріальних  втрат. Загальними ознаками надзвичайних ситуацій є: матеріальні збитки, істотне погіршення стану довкілля, наявність або загроза загибелі людей, чи суттєві погіршення умов їх життєдіяльності.
Ознаки надзвичайної ситуації:
•   Небезпека для життя і здоров’я значної кількості людей;
•   Суттєве порушення екологічної рівноваги;
•   Повне або часткове припинення господарської діяльності;
•   Значні матеріальні та економічні збитки.
За суттю та характером виникнення надзвичайні ситуації поділяють на природні, соціальні, техногенні та воєнні.
 Державний класифікатор НС / УДК НС – 019-2001 так класифікує надзвичайні ситуації:
НС природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація грунтів чи надр, пожежі в природних екосистемах, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність та масове отруєння людей, інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин, масова загибель диких тварин, ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками та ін..
НС техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель; аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, електроенергетичних системах, аварії в системах нафтогазового промислового комплексу, на очисних спорудах, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах  та ін.
НС соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування; здійснення або реальна загроза терористичного акту; збройні напади, захоплення і утримання атомних електростанцій або інших об'єктів атомної енергетики або реальна загроза вчинення таких акцій;  напад, замах на членів екіпажу повітряного або морського (річкового) судна, викрадення або спроба викрадення, знищення  суден;  встановлення вибухового пристрою у громадському місці; зникнення або викрадення озброєння.
НС воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування звичайної зброї або зброї масового ураження, під час якої виникають вторинні фактори ураження населення.



За масштабом та глибиною надзвичайні ситуації (НС)
                              поділяють на:

   локальні,      регіональні,
   об’єктові,      національні (державні),
   місцеві,      глобальні.


Локальна НС: загроза її виникнення та поширення наслідків обмежена виробничим приміщенням.
Об’єктова НС обмежена територією об’єкта.
Місцева НС обмежена територією населеного пункту, району чи області.
Регіональна НС обмежена територією декількох областей, краю чи суміжних країн.
Національна НС: наслідки охоплюють великі території держави, але не виходять за її кордони.
Глобальна НС: загроза її виникнення та поширення наслідків — континент або значна його частина чи планета в цілому.
За швидкістю і раптовістю протікання НС класифікують на :
Раптові ( вибухи, землетруси, транспортні аварії та катастрофи);
НС, які швидко поширюються ( наприклад аварії з викидом СДОР, утворення хвиль прориву на гідрологічних спорудах, пожежі тощо);
НС, які поширюються з помірною швидкістю ( аварії з викидом радіоактивних речовин, аварії на комунально-енергетичних мережах);
НС, яка повільно поширюється ( наприклад: посухи, епідемія, екологічні небезпечні явища).


Основними вражаючими чинниками надзвичайних ситуацій є:
•   механічні (вибухова хвиля, падіння з висоти, падіння зруйнованих будівельних кон¬струкцій та інших важких предметів тощо);
•   хімічні (сильнодіючі отруйні речовини  (СДОР));
•   радіаційні (іонізуючі випромінювання у разі ава¬рій на об'єктах, які використовують ядерне паливо та радіонукліди);
•   термічні (високі та низькі температури); 
•   психологічні (паніка);
•   біологічні (бактеріальні засоби, токсини).

Основними видами наслідків надзвичайних ситуацій є:
•   загибель людей;
•   захворювання людей;
•   травматизм;
•   матеріальні збитки населення;
•   руйнування житла;
•   знищення запасів продовольства;
•   руйнування підприємств, систем зв’язку, транспортних магістралей, енерго- та комунальної систем;
•   прямі та непрямі матеріальні та економічні збитки підприємств;
•   витрати з  держаного та регіональних бюджетів;
•   радіоактивне забруднення місцевості;
•   хімічне забруднення місцевості;
•   забруднення води, в першу чергу, питної;
•   біологічне зараження, в тому числі хворобами тварин, рослин, карантинними бур'янами та шкідниками;
•   знищення сільськогосподарських посівів;
•   захворювання чи загибель сільськогосподарських тварин;
•   руйнування грунтів;
•   порушення рівноваги в біоценозах аж до повного  їх руйнування.

2.Надзвичайні ситуації техногенного характеру.

Усі причини, через які виникають надзвичайні ситуації техногенного характеру можна розділити на три групи:
•   технічні —  недосконалість, застарілість конструкцій;
•   природні — специфічні метеорологічні, гідрологічні чи тектонічні умови, природні надзвичайні ситуації, випадковості (наприклад, однією з причин катастроф авіалайнерів є потрапляння птахів у двигун літака);
•   антропогенні ("людський фактор") — недотримання правил безпеки, помилки, необережність, халатність.
Надзвичайні ситуації антропогенного характеру (техногенні) виникають у результаті раптового  виходу з ладу машин, механізмів та агрегатів, що супроводжується значними порушеннями виробничого процесу, вибухами, утворенням осередків пожеж, радіоактивним, хімічним чи біологічним зараженням місцевості, які призвели чи можуть призвести до значних матеріальних втрат та враження чи загибелі людей.
Катастрофа — стрибкоподібна зміна ситуації на об’єкті, території — загальний термін для визначення значної природної надзвичайної ситуації та антропогенної аварії.
Аварія — вихід з ладу технічних споруд (гребель, тунелів, будівель, шахт), пожежі, руйнування кораблів, поїздів, отруєння води в системах водопостачання тощо.

За розмірами та заподіяною шкодою аварії поділяють на:
•   легкі,
•   середні,
•   тяжкі,
•   особливо тяжкі.

3. Аварії на радіаційно небезпечних об’єктах.

       Радіаційна аварія – аварія, пов’язана з викидом радіоактивних продуктів або виходом іонізуючих випромінювань, що перевищують встановлені межі безпеки експлуатації РНО.
Основними вражаючими факторами радіаційних аварій є радіаційний вплив і радіоактивне забруднення. Аварії можуть починатися і супроводжуватися вибухами і пожежами.
       Проникаюча радіація являє собою потік γ (гама) променів та нейтронів, що випромінюються із зони ядерного вибуху.
Час дії проникаючої радіації не перевищує 15 секунд. Проникаюча радіація характеризується дозою випромінювання.
  Доза випромінювання – це кількість енергії радіоактивних випромінювань поглинутих одиницею об’єму  опроміненого середовища, яке опромінюється.
Доза випромінювання є мірою вражаючої дії радіоактивних випромінювань на організм людини, тварин і рослин, одиниця виміру якої є рад та  у системі СІ — грей (Гр). Для оцінки біологічного ефекту, як відомо  застосовують БЕР та  у системі СІ — Зіверт (Зв). Проте часто доза  опромінення подається у рентгенах (Р).
Кількісною характеристикою джерела випромінювання є активність. Для вимірювання активності (міра кількості радіоактивної речовини, виражена числом радіоактивних розпадів за одиницю часу) застосовується одиниця беккерель (Бк) (фр. becquerel — за ім’ям фр. фізика А. Беккереля (А. Becquerel), яка чисельно дорівнює одному ядерному перетворенню за секунду (розпад/с). Позасистемною одиницею активності є Кюрі (Кі), що відповідає активності 1 г радію або 3,71010 розпадів за секунду.
           Розрізняють експозиційну, поглинуту і еквівалентну дози.
           Експозиційна доза характеризує іонізуючу здатність випромінювання у повітрі, тобто потенційні можливості іонізуючого випромінювання. За одиницю дози у системі СІ прийнятий Кулон поділений на кілограм (Кл/кг) — це така доза випромінювання, при якій у 1 кг сухого повітря виникає така кількість іонів, які мають заряд 1 кулон електрики кожного знаку. Позасистемною одиницею експозиційної дози є  рентген (Р) — одна з найпоширеніших одиниць вимірювання радіоактивності.
          Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання (незалежно від виду випромінювання), яка поґлинута одиницею маси опроміненого середовища. Одиниця вимірювання поглинутої дози в системі СІ — грей (Гр), позасистемна одиниця — рад. При підрахунках експозиційну дозу прирівнюють до поглинутої 1Р=1рад, проте для точних розрахунків необхідно враховувати, що 1 Р відповідає поглинута доза у повітрі 0,87 рад, у воді та живій тканині — 0,93 рад.
          Еквівалентна доза характеризує те, що різні види іонізуючого випромінювання під час опромінювання організму однаковими дозами приводять до різного біологічного ефекту. Еквівалентна доза використовується для оцінювання дії випромінювання на живі організми.
Одиницею еквівалентної дози в системі СІ – є зіверт (ЗВ). 1Зв = поглинутій дозі 1Дж/кг.
Для обліку біологічної ефективності випромінювань введена несистемна одиниця  еквівалентної дози – біологічний еквівалент рентгена (бер). 1бер – це доза будь-якого виду випромінювання, яка створює в організмі такий же біологічний ефект, як 1рентгенівського або гамма-випромінювання.
1Зв =100бер, 1бер = 0,01Зв.
Для вимірювання радіоактивності використовується цілий ряд одиниць. У практиці радіаційних досліджень по нині використо¬вуються старі позасистемні одиниці (система СГС) та одиниці системи СІ, що ускладнює сприйняття інформації. У таблиці  приведено одиниці радіоактивності в обох системах та переведення їх з однієї системи у іншу.





Одиниці вимірювання радіоактивності,
переведення одиниць системи СГС у систему СІ

Позна¬чення   Назва та визначення одиниць
X   Експозиційна доза
характеризує потенційні можливості іонізуючого випромінювання
Кл/кг (система СІ)   Кулон на кілограм – експозиційна доза фотонного випромінювання, при якій корпускулярна емісія в сухому атмосферному повітрі масою 1 кг створює іони, що несуть заряд кожного знаку рівний 1 Кл
Р
(система СГС)   Рентген – доза фотонного випромінювання (87,3 ергів енергії), при якому корпускулярна емісія, що виникає в 1 см3 повітря, створює 1 СГСЕ кількості електрики кожного знаку (виникає 2,08 млрд. пар іонів)
Співвідношення   1 Кл/кг=3,88•103Р     
1Р=2,58•10-4Кл/кг
D   Поглинута доза
характеризує енергію, яка поглинута одиницею маси речовини
Гр
(система СІ)   Грей – поглинута доза випромінювання, що відповідає  поглинанню 1 Дж випромінювання на 1 кг маси
рад
(система СГС)   Рад відповідає поглинутій енергії 100 ерг на 1 г речовини
Співвідношен¬ня   1Гр=100рад;      1рад=1•10-2Гр
H   Еквівалентна доза
Зв
(система СІ)   Зіверт – еквівалентна доза будь-якого виду випромінювання, поглинута 1 кг біологічної тканини, що створює такий самий ефект, як і  поглинута доза в 1 Гр фотонного випромінювання
Бер
(система СГС)   Бер - еквівалентна доза будь-якого виду випромінювання, поглинута 1г біологічної тканини, що створює такий самий ефект, як і  поглинута доза в 1 рад фотонного випромінювання
Співвідношення   1 Зв=100 бер
   
           Поглинута та експозиційна дози випромінювання, віднесені до одиниці часу, визначають потужність доз (рівень радіації).
Рівень радіації характеризує, наприклад, ступінь забруднення місцевості та вказує, яку дозу може одержати людина, знаходячись на забрудненій місцевості, за одиницю часу. Рівень радіації вимірюється у рентген/годинах, рад/годинах, бер/ годинах.
Ядерна зброя

          Ядерною зброєю називаються боєприпаси, дія яких заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяється при ядерних реакціях ділення, синтезу чи ділення та синтезу одночасно.
•   Види ядерних вибухів:
•   висотні — вибух вище межі тропосфери, найменша висота 10 км, використовують для боротьби з повітряними цілями;
•   повітряні — вибух, при якому область, що світиться, не торкається землі, висота може коливатися від сотень метрів до декількох кілометрів;
•   наземні — вибухи на поверхні землі чи на такій висоті, коли область, що світиться, торкається грунту і має вигляд напівсфери;
•   надводні — вибух на поверхні води чи на такій висоті, коли область, що світиться, торкається води і має вигляд напівсфери;
•   підземні — вибух здійснюється під землею. Основним вражаючим фактором є хвиля стискання, що поширюється в грунті. Руйнування подібні до місцевого землетрусу; 
•   підводні — вибух відбувається на глибині у товщі води, основним вражаючим фактором є ударна хвиля, що поширюються у воді.
       Вражаючими факторами ядерного вибуху є:
Ударна хвиля;
Світлове випромінювання;
Проникаюча радіація;
Радіаційне зараження місцевості;
Електромагнітний імпульс.
Повітряна ударна хвиля — це область високого тиску повітря, що поширюється в сторони з надзвуковою швидкістю.
Дія ударної хвилі на людину:
•   у легких випадках (тиск 20–40 кПа) призводить до тимчасового порушення слуху, спричиняє загальну контузію, вивихи, легкі травми;
•   у середніх (тиск 40–60 кПа)  — серйозні контузії, кровотечі з носа;
•   у тяжких (тиск 60¬¬¬¬–100 кПа) — сильні контузії всього організму, переломи, сильні кровотечі;
•   у дуже тяжких випадках (тиск понад 100 кПа) може призводити до смертельних наслідків.

Види руйнувань будівель і споруд залежно від навантаження, що спричинені  ударною хвилею:
•   повне — руйнування та обрушення всіх стін та перекриттів, утворення завалів. Відновлення неможливе;
•   сильне — руйнування частини стін та перекриттів нижніх поверхів. Відновлення споруд недоцільно;
•   середнє — руйнування, головним чином, внутрішніх перегородок, дверей, вікон, дахів. Підвали зберігаються і придатні для тимчасового використання. Відновлення можливе за капітального ремонту;
•   слабке — руйнуються, головним чином, двері, вікна, деякі легкі перегородки. Нижні поверхи придатні для тимчасового використання. Відновлення можливе в порядку капітального ремонту.
Світлове випромінювання. Джерелом світлового випромінювання є світна сфера вибуху, що має високу температуру, в якій відбувається ядерна (термоядерна) реакція.
Час дії світлового випромінювання незначний, коливається в межах 3-10 секунд і залежить від потужності вибуху. У результаті дії світлового випромінювання виникають окремі, масові, суцільні пожежі та вогняні шторми.
Проникаюча радіація являє собою потік γ (гама) променів та нейтронів, що випромінюються із зони ядерного вибуху.
Час дії проникаючої радіації не перевищує 15 секунд. Проникаюча радіація характеризується дозою випромінювання.
Захистом від проникаючої радіації  є різноманітні матеріали. Ступінь ослаблення гама-променів та нейтронів залежить від  властивостей  та товщини захисного шару.

Шар половинного ослаблення — шар речовини, при проходженні якого інтенсивність гама-променів чи нейтронів зменшується у два рази.
Радіоактивне зараження місцевості, води та повітряного простору виникає в результаті випадання радіоактивних речовин з хмари ядерного вибуху.
Зараження місцевості радіоактивними речовинами вимірюється в рентгеногодинах (Р/г) і характеризується рівнем радіації. Рівень радіації показує дозу опромінення, яку може одержати людина за одиницю часу на зараженій місцевості.
Місцевість вважається зараженою при дозах вище 0,5 Р/г
Розміри району радіоактивного забруднення залежать від потужності та виду вибуху, швидкості вітру, метеорологічних умов і характеристик місцевості.
Район зараження,  залежно від доз радіації, поділяється на чотири зони.
Зона А – 8Р/год. –  помірного зараження.
Зона Б – 80Р/год. – сильного зараження.
Зона В –240Р/год. – небезпечного зараження.
Зона Г –800Р/год. – надзвичайно небезпечного зараження.
 
                    Малюнок.  Зони радіоактивного забруднення території.

Електромагнітний імпульс являє собою електричні і магнітні поля.
Час його дії становить декілька десятків мілісекунд. Електромагнітний імпульс порушує роботу електричних та електронних приладів.
Осередком ядерного враження називається територія, на якій під дією факторів ядерного вибуху виникають руйнування будівель, пожежі, радіоактивне зараження місцевості, ураження населення.

Розміри осередку ядерного враження залежать від потужності боєприпасу, виду вибуху, характеру забудови, рельєфу місцевості, погодних умов.
Зовнішньою межею осередку ядерного вибуху є умовна лінія місцевості, де тиск повітряної ударної хвилі становить 10 кПа.

4. Аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин ( СДОР).
Сьогодні у світі виробляється близько 1 млн. різних хімічних речовин, із яких приблизно 700 широко використовуються у промисловості, сільському господарстві та у побуті.
Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) — хімічні речовини, що мають високу токсичність і здатні спричинити масові ураження людей, тварин та  забруднювати навколишнє середовище.

Хімічно небезпечним об’єктом (ХНО) вважається об’єкт господарювання при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбутися масові ураження людей сильнодіючими отруйними речовинами.
Ці об'єкти поділені за ступенями хімічної небез¬пеки:
•   перший ступінь хімічної небезпеки — у зоні можливого хімічного зараження мешкає більше 75 тис. осіб;
•   другий ступінь хімічної небезпеки — у зоні можливого хі¬мічного зараження мешкає від 40 тис. до 75 тис. осіб;
•   третій ступінь хімічної небезпеки — у зоні можливого хімічного зараження мешкає менше 40 тис. осіб;
•   четвертий ступінь хіміч¬ної небезпеки — зона можливого хімічного зараження не виходить за межі самого об'єкта.
       Уражаюча дія СДОР залежить від їх кількості у повітрі чи на місцевості, токсичності, тривалості та шляхів впливу на організм, фізико-хімічних властивостей, що визначають її поширення на місцевості та в атмосфері, можливість проникнення, розподілу та перетворення в організмі, методів лікування, засобів знезараження (дегазації) тощо.
Ступінь зараження повітря характеризується концентрацією, а місцевості — щільністю зараження.
Щільність зараження — кількість ОР, яка знаходиться на одиниці площі, г/м2.
Концентрація  — кількість отруйної речовини, що міститься в одиниці об’єму повітря, мг/л, г/м3.
Гранично допустима концентрація (ГДК) – це максимальна кількість небезпечних хімічних речовин в одиниці об'єму (повітря, води чи інших рідин) чи маси (харчових продуктів), яка при щоденному надходженні до організму протягом необмежено тривалого часу не викликає в організмі патологічних відхилень, а також негативних змін у потомстві.
Важливою характеристикою  СДОР є токсичність. Кількісним показником токсич¬ності речовини є токсична доза (токсодоза).
Токсичність властивостей СДОР, яка визначає їх отруйність, характеризується смертельною, вражаючою і граничною концентрацією. За ступенем токсичності СДОР можна розділити на шість груп.
За швидкістю розвитку уражаючої дії СДОР поді¬ляють на:
•   швидкодіючі — ураження розвивається через хвилини, десятки хвилин після дії СДОР;
•   сповіль¬неної дії — з моменту контакту ураження розвивається після прихованого періоду тривалістю від 1 до 10— 12 год.

Ураження людей отруйними речовинами може відбуватися при:
•   безпосередньому контакті з отруйними речовинами;
•   вдиханні;
•   потраплянні на відкриті місця тіла, слизові оболонки;
•   контакті зі зараженим грунтом чи предметами;
•   вживанні заражених продуктів та води.

Хімічною зброєю називаються бойові отруйні речовини (БОР) і засоби їх застосування, які при використанні здатні уражати незахищених людей,  тварин та рослини.
Для використання отруйних речовин застосовують хімічні авіаційні бомби, виливні авіаційні прилади, генератори аерозолів, ракети, снаряди.
Результатом використання бойових отруйних речовин, крім прямої дії, можуть бути важкі екологічні та генетичні наслідки.
БОР і СДОР залежно від тривалості збереження уражаючої здатності поділяють на стійкі та нестійкі:
•   стійкі отруйні речовини — сполуки з температурою кипіння ви¬ще  140°С, які зберігають свою уражаючу дію протягом декількох годин або діб;
•   нестійкі ОР з температурою кипіння нижче 140°С, котрі зберігають свою уражаючу дію кілька хвилин після їх застосування.
За токсичною дією бойові отруйні речовини поділяються на групи:
•   нервово-паралітичні — GА (табун), GВ (зарин), GД (зоман), VХ (Ві-Екс);
•   шкірнонаривні — НД (перегнаний іприт), Н (технічний іприт), НО   та НТ (іпритні рецептури), НN (азотистий іприт);
•   загально ядовиті — (синильна кислота, хлорціан);
•   задушливі — GG (фосген, дифосген);
•   психохімічні — ВZ (Бі-зет), LSD;
•   подразнюючі — CS, СN (хлорацетофенон), адамсит.
Осередком хімічного зараження називається територія, що зазнала дії отруйних речовин.
Величина осередку залежить від кількості застосованих ОР, їх типу, метеорологічних умов та рельєфу місцевості.
Дії населення під час хімічної небезпеки. Виявивши надходження у навколишнє середовище отруйних речовин або отримавши сигнал про хімічну небезпеку, потрібно терміново покинути заражену територію чи територію, де прогнозується зараження. Якщо евакуація неможлива, необхідно використати сховища, а при їх відсутності — загерметизувати приміщення, застосувати засоби захисту органів дихання (протигаз, ватно-марлеві пов’язки, змочені у воді чи спеціальних розчинах) та шкіри (плащ, накидку).
Такими ж є рекомендації і для працівників підприємств, крім цього, необхідно звернути посилену увагу на недопущення паніки під час евакуації чи розподілі засобів індивідуального захисту. Під час герметизації приміщень враховувати відношення об’єму повітря в приміщенні до кількості людей, що там знаходитимуться.

Після припинення дії отруйних речовин та локалізації осередку ураження проводиться де¬газація зараженої місцевості, споруд, обладнання,  техніки, спеціальна обробка людей.

Аварії на пожежо-вибухонебезпечних об’єктах.

Пожежонебезпечний об’єкт (ПНО) – об’єкт, на якому виробляються, зберігаються чи транспортуються продукти, що набувають при певних умовах здатність до загоряння.
За масштабами і інтенсивністю пожежі підрозділяються на окремі, суцільні, масові і вогняні шторми. За ступенем вогнестійкості будинки і споруди поділяють на 5 груп.
Вибухонебезпечний об’єкт (ВНО) - об’єкт, на якому  зберігаються, використовуються, виробляються, транспортуються речовини, що набувають при певних умовах здатність до вибуху. Наслідки пожеж і вибухів обумовлені дією їх вражаючих факторів.



5. Організація оповіщення населення в НС.

Для забезпечення оповіщення населення використовуються засоби оповіщення: засоби зв’язку( телефони, радіо); технічні засоби масової інформації (телевізори, радіоприймачі); електросирени; допоміжні засоби. Для оповіщення населення у випадку загрози або виникнення стихійних лих, аварій і катастроф на ОГ і транспорті та в умовах війни служить попереджувальний сигнал « УВАГА ВСІМ!»

            Тема 3. Оцінка обстановки у надзвичайних ситуаціях.
                                       План.
1.   Оцінка інженерної та пожежної обстановки.
2.   Оцінка радіаційної обстановки.
3.   Оцінка хімічної обстановки.
4.   Прилади радіаційної та хімічної розвідки та дозиметричного контролю.

Ліквідація наслідків стихійних лих (землетрусів, пожеж, повені та ін.), великих виробничих аварій (вибухів, пожеж та ін.) і застосування супротивником ядерної зброї завжди починається з оцінки обстановки, мета якої полягає в таких завданнях:
•   визначити інженерну обстановку:  з’ясувати  масштаби руйнувань будівель, споруд, комунікацій, виробничого обладнання і технологічних систем;
•   з’ясувати пожежну обстановку на території об’єкту (р-ну) і її вплив на хід рятувальних робіт;
•   з’ясувати радіаційну, хімічну, бактеріологічну обстановку в районі рятувальних робіт і її вплив на проведення  рятувальних робіт.
Після оцінки обстановки в районі робіт керівництво приймає рішення на проведення рятувальних робіт.

       1.Оцінка інженерної та пожежної обстановки.

 Оцінка інженерної  обстановки проводиться з метою виявлення сил і засобів,        необхідних для проведення рятувальних робіт в осередку ураження.
       Вона проводиться в два етапи:
•   попередня оцінка можливої інженерної обстановки проводиться до виникнення осередку ураження;
•   прогнозування інженерної обстановки в осередку ураження зразу після виникнення осередку ураження і уточнення після одержання розвідданих.
Попередня оцінка інженерної обстановки проводиться у наступ¬ному порядку:
•   збір, вивчення і узагальнення вихідних даних;
•   об’єкт послідовно ставиться у зони повних, сильних, середніх і слабих руйнувань;
•   виявляється ступінь руйнувань будівель, споруд, сховищ і укриттів, технічного обладнання і кабельної енергомережі по кожній зоні руйнувань;
•    виявляються розміри завалів по кожній зоні руйнувань;
•   визначаються об’єми інженерних робіт по основним видам прокла¬дання проїздів (проходів) до місця ведення рятувальних робіт, відкопка і вскриття завалених сховищ, подача повітря в завалені сховища, невідкладні відновлювальні роботи на енергомережах.
Після надходження даних про вибух (час, місце, потужність і вид вибуху), і це до одержання даних інженерної розвідки, визначають в яку зону руйнувань потрапив об’єкт, роблять попередню оцінку ін¬женерної обстановки, а після надходження даних розвідки уточнюють її.
Оцінка пожежної обстановки складається з визначення зон пожеж в осередку ядерного вибуху.
      Райони, на території яких більшість будинків і споруд охоплені вогнем, називають   
 зонами суцільних пожеж, а ті райони, на території яких мають місце окремі пожежі,
— зонами окремих пожеж. Райони, на території яких внаслідок ядерного вибуху
будинки одержали повні руйнування, характеризуються як зони горіння і тління в
завалах.
         При пожежній оцінці промислових об’єктів ,як правило, виходять з  категорії пожежо-вибухонебезпечності технологічних процесів, які обумовлені в будівельних нормах і правилах (БНІП). Згідно БНІП, промислові будівлі, в залежності від технології виробництва, діляться по пожежо-вибухонебезпечності на п’ять категорій: А, Б, В, Г, Д. Найбільш небезпечні виробництва категорій А і Б, де мають справу з горючими рідинами, вибухонебезпечними газами і деякими дуже небезпечними твердими матеріалами.
Будинки і споруди  за ступенем, вогнестійкості класифікуються п’ятьма ступенями - І, II, III, ІV, V.
До І і II ступеню вогнестійкості відносяться будинки і спору¬ди, основні конструкції яких зроблені з негорючих матеріалів.
Маючи навички оцінки інженерної та пожежної обстановки, управлінський склад
підприємства зможе прийняти правильне найбільш доцільне рішення щодо організації
ліквідації наслідків руйнувань і пожеж.

     2. Оцінка радіаційної обстановки.

Серед уражаючих факторів ядерної аварії і вибуху особливе місце займає радіоактивне забруднення. При цьому на великих площах може створюватися забруднення, яке буде небезпечним для населення протягом тривалого часу.
За цих умов необхідно організувати захист населення на основі даних про рівні радіації, характер, район і масштаби радіоактивного забруд¬нення місцевості.
Для визначення впливу радіоактивного забруднення місцевос¬ті на населення та особовий склад формувань ЦО при проведенні рятувальних і невідкладних робіт, виявляють і оцінюють радіаційну обста¬новку.
Радіаційна обстановка – це масштаб і ступінь радіоактивного забруднення місцевості, що впливають на людей, які перебувають у забруднених зонах, та роботу об'єктів народного господарства.
Оцінка радіаційної обстановки полягає у визначенні:
- розмірів границь зон зараження;
- рівнів радіації;
- доз опромінення людей;
- впливу опромінення на людей, тварин та матеріальні цінності.
Радіаційна обстановка може визначатися  на основі теоретичних розрахунків або за да-ними радіаційної розвідки.
 Теоретичне прогнозування радіаційної обстановки проводиться з огляду на наслідки можливих аварій на радіаційно-небезпечних об’єктах на основі встановлених закономірностей залежності масштабів і характеру радіоактивного забруднення місцевості від виду ядерного об’єкту, можливої потужності вибуху чи викиду радіоактивних речовин за певних метеорологічних умов. 
За результатами прогнозування радіаційної обстановки  проводять оцінку можливих наслідків впливу радіоактивного забруднення на людей та навколишнє середовище, тобто визначають:
•    необхідний комплекс рятувальних та аварійних робіт;
•   можливі дози опромінення людей, які знаходилися на забрудненій території;
•   необхідність захисних, евакуаційних, лікувальних та інших заходів для населення, що постраждало;
•   допустимий час роботи рятувальних формувань у конкретних точках забрудненої території;
•   ступінь зараження споруд, техніки, устаткування, грунту;
•   ступінь зараження та придатність продуктів харчування і води;
•   необхідність введення спеціального режиму роботи підприємств, робота на яких не може бути припинена у короткі строки — комунальних, підприємствах енергетики, сільському господарстві тощо.
На основі оцінки радіаційної обстановки визначаються конкретні дії особового складу формувань ЦО, керівників та працівників підприємств, установ та організацій, населення, встановлюють режим роботи об'єктів в умовах радіоактивного забруднення.

3.   Оцінка хімічної обстановки.

Хімічна обстановка – це сукупність наслідків хімічного зараження території отруйними чи сильнодіючими отруйними речовинами, які негативно впливають на населення, формування ЦО і діяльність об'єктів народного господарства.
Небезпечна хімічна обстановка може створитися в результаті аварій з викидом (розливом) отруйних та сильнодіючих отруйних речовин або при застосуванні хіміч¬ної зброї з утворенням зон хімічного зараження й осередків хімічного ура¬ження.
Зоною хімічного зараження називається територія, над якою розповсюдилася хмара зараженого повітря з уражаючими концентраціями СДОР або ОР.
Осередком хімічного ураження називається територія, в межах якої в результаті дії СДОР або ОР постраждали люди і тварини.
Оцінка хімічної обстановки складається з:
•   визначення масштабів і розмірів хімічного зараження місцевості;
•   вибір найбільш доцільних варіантів дій, при яких виключається ураження людей.
Вихідними даними для оцінки хімічної обстановки є:
•   район і час застосування хімічної зброї або потрапляння в навколишнє середовище ОР;
•   тип і кількість ОР або СДОР;
•   ступінь захищеності людей, тварин, продуктів харчування, кор¬мів;
•   умови зберігання і характер потрапляння в навколишнє середо¬вище небезпечних хімічних речовин;
•   топографічні умови місцевості, характер забудови, наявність лісових насаджень на шляху поширення зараженого повітря;
•   метеоумови: швидкість і напрямок вітру в приземному шарі, температура повітря і грунту, ступінь вертикальної стійкості повітря.
Є три види вертикальної стійкості повітря: інверсія, ізотер¬мія і конвекція.
Інверсія виникає при ясній погоді, малій швидкості вітру (до 4 м/с), у вечірній час, приблизно за 1 год. до заходу сонця і припиняється протягом години після сходу сонця. При інверсії нижні шари повітря холодніші за верхні, що перешкоджає розсіюванню його по висоті і створює найбільш сприятливі умови для збереження високих концентрацій зараженого повітря.
Конвекція виникає при ясній погоді, малих швидкостях вітру (до 4 м/с), приблизно через 2 год. після сходу сонця і припиняється десь за 2-2,5 год. до заходу сонця. При конвекції нижні шари повітря нагріваються сильніше ніж верхні і це сприяє швидкому розсіюванню зараженої хімічною речовиною хмари і зменшенню її уражаючої дії.
Ізотермія спостерігається в хмарну погоду і характеризується стабільною рівновагою повітря в межах 20-30 м від земної поверхні. Ізотермія, так само як і інверсія, сприяє тривалому застою парів ОР і СДОР на місцевості, в лісі, населених пунктах.
Знаючи методику виявлення хімічної обстановки, керівники виробництва і командири формувань ЦО зуміють швидко прийняти правильне рішення по захисту робітників, службовців і населення від ураження СДОР або ОР, що допоможе уникнути втрат або звести їх до мінімуму.


   4.Прилади радіаційної та хімічної розвідки та дозиметричного контролю.

Прилади радіаційної розвідки призначені для вимірювання потужності іонізуючих випромінювань та ступеня зараження місцевості й об'єктів радіоактивними речовинами. До цієї групи приладів відносяться індикатори-сигналізатори, радіомет¬ри і рентгенметри: військового та промислового призначення.
 Прилади контролю опромінення призначені для вимірювання доз опромінення людей, які  знаходяться на забрудненій місце¬вості або під впливом проникаючої радіації. До цієї групи приладів відносяться індиві¬дуальні дозиметри.
Для визначення наявності та концентрації отруйних і сильнодіючих отруйних речовин в атмосфері, на місцевості, спорудах,  обладнанні, транспорті, одязі, про¬дуктах харчування, воді застосовують прилади хімічної розвідки і газосигналізатори або відбирають проби і аналізують їх у хімічній лабораторії.
Дозиметричні прилади за своїм призначенням поділяються на чотири основних типи: індикатори, рентгенметри, радіометри, дозиметри.
            Індикатори застосовують для виявлення радіоактивного забруд¬нення місцевості та різних предметів.. До цієї групи при¬ладів належать індикатори ДП-63, ДП-63А, ДП-64.
            Рентгенметри призначені для вимірювання рівнів радіації на забрудненій радіоактивними речовинами місцевості.. Це загальновійськовий рентгенметр ДП-2, рентгенметр “Кактус”, ДП-3, ДП-3Б, ДП-5В (А, Б) та ін.
Ступінь радіоактивного забруднення людей, одягу, сільськогосподарських тварин, техніки, обладнання, транспорту, продуктів харчування, врожаю, кормів, води визна-чають у такій послідовності: заміряють гамма-фон у місці, де ви¬значатиметься ступінь забрудненості об'єкта, але не ближче 15-20 м від нього. Потім блок детектування підносять до поверхні об'¬єкта на відстань 1,5-2 см і знімають показники. Із макси¬мальної потужності експозиційної дози, виміряної на поверхні об'¬єкта, потрібно відняти гамма-фон. Результат буде характеризува¬ти ступінь радіоактивного забруднення об'єкта.
            Радіометри використовують для вимірювання ступеня забруднення поверхонь різних предметів радіоактивними речовинами. Найбільш поширені прилади цієї групи ДП-12, бета-, гамма-радіометр “Луч-А”, радіометр “Тиса”, радіометричні установки ДП-100М, ДП-100АДМ та ін.
Дозиметри призначені для вимірювання сумарних доз опромі¬нення, одержаних особовим складом формувань ЦО та населен¬ням, головним чином -опромінення. Вони поділяються за видом вимірюваних випромінювань -, - частинок та нейтронного потоку.
Індивідуальні дозиметри поділяються на два види: прямопоказуючі – показання знімаються безпосередньо та прилади, показання з яких знімаються на спеціальних пристроях.
Комплект індивідуальних дозиметрів ДП-22В і ДП-24 призна¬чений для вимірювання доз гамма-випромінювань, одержаних людьми за час перебування на зараженій місцевості або під час ро¬боти з радіоактивними речовинами.
Принцип дії всіх приладів хімічної розвідки і контролю зараження однаковий і грунтується на зміні забарвлення індикаторів при взаємодії з хімічними речовинами. Залежно від індикатора і зміни його забарвлення, визначають тип ОР, а порівняння інтен-сивності одержаного забарвлення з кольоровим еталоном дає можливість визначити приблизну концентрацію небезпечної хіміч¬ної речовини або щільність забруднення.
Військовий прилад хімічної розвідки ВПХР призначений для виявлення і оцінки концентрації бойових отруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці, транспорті.

         Тема 4. Захист населення у надзвичайних ситуаціях.

                                        План.
        1.Основні способи захисту населення у НС техногенного і природного характеру.
        2.Організація захисту населення у НС.
        3.Застосування засобів індивідуального захисту і медичних засобів захисту.

        1. Основні способи захисту населення у НС техногенного і 
  природного   характеру:
•   завчасне інформування та оповіщення населення про загрозу або виникнення НС
(створення та підтримка в постійній готовності систем локального та загальнодержавного 
оповіщення );
•   створення  і підтримка в постійній готовності систем спостереження та контролю
(організація збору, аналіз інформації про стан навколишнього середовища, забруднення 
харчових продуктів, фуражу, води і ін). ;
•   укриття в захисних спорудах ( створення фонду захисних споруд та підтримання їх в 
готовності до використання за призначенням);
•   евакуаційні заходи ( евакуація може бути загальна та часткова );
•   інженерний захист(полягає в розробці генеральних планів та раціональному  розміщенню об’єктів підвищеної небезпеки, організація та будівництво протипаводкових, протизсувних,  протилавинних та інших інженерних споруд спеціального призначення );    медичний захист ( заходи запобігання чи зменшення ступеня ураження людей, своєчасне   надання медичної допомоги постраждалим від НС);
•   радіаційний, хімічний та біологічний захист( виявлення й завчасна оцінки обстановки,
факторів ураження та своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів
захисту ).


           2.  Організація захисту населення у НС.

У статті 8 Закону “Про Цивільну оборону України” записано: "Адміністрація підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання надає своїм працівникам сховище... '', що вважається одним із заходів захисту від НС і є законодавчим обов'язком керівників господарських об'єктів та органів місцевої виконавчої влади.

Колективний захист населення  від вражаючих факторів ядерної зброї є основним і найбільш надійний спосіб захисту від усіх вражаючих факторів.
Захисні споруди цивільної оборони - це споруди, які призначені для захисту людей від дії  факторів ураження НС техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного
характеру. Захисні споруди за своїми захисними властивостями діляться на сховища і
протирадіаційні укриття.
Сховища ЦО – це споруди, які забезпечують комплексний захист укритих людей від дії
факторів ураження надзвичайних ситуацій. Сховища, які знаходяться в зонах можливого
виникнення масових пожеж і в зонах можливого осередку СДОР, забезпечують також
захист укритих людей від високих температур, отруєння продуктами горіння і ураження
СДОР.
Сховища, як правило, будуються завчасно, переважно у містах.
Сховища будуються подвійного призначення і крім захисту людей використовуються для господарських потреб.
 Сховища будуються з урахуванням:
•   захисту людей від усіх уражаючих факторів ядерного вибуху, отруйних речовин, бактеріальних заходів, теплової дії при пожежах;
•   безперервного перебування людей у них  не менше 2 діб;
•   наявності не менше 2-ох входів з тим же ступенем захисту, що й основні приміщення; а на випадок їх завалу – аварійних виходів;
•   необхідної висоти основних приміщень (не менше 2,2 м);
•   розташування на місцевості, що не затоплюється;
•   рівня підлоги, який повинен бути вищим за рівень грунтових вод не менше 20 см.
•   наявності вільних підходів.
Сховища класифікуються: по захисних властивостях, місткості, за місцем розташування,
забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням, термінами будівництва.
за місткістю поділяються на:
•   малі – до 150 осіб;
•   середні – від 150 до 450 осіб;
•   великі – понад 450 осіб;
за місцем розташування:
•   вбудовані, які розташовані у підвальних приміщеннях будівель;
•   окремо побудовані поза будівлями;
за забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням:
•   промислового виготовлення;
•   спрощеного виготовлення;
за часом побудови сховища:
•   побудовані завчасно;
•   швидкоспоруджені.


 
Сховища в залежності від захисних властивостей поділяються на 4 класи.
Вимоги до захисних властивостей сховищ:
•   забезпечити захист людей від усіх уражаючих факторів ядерного вибуху, отруйних речовин, бактеріальних засобів і продуктів горіння;
•   забезпечити підтримання допустимих факторів мешкання (температура 0-30 оС, концентрація СО2 – до 3%, О2 – не менше 17%, СО до 30 мг/м3 );
•   мати вхід і вихід з тим же ступенем захисту, що й основні приміщення.
Переведення приміщень, які використовуються під сховища на режим надзвичайних ситуацій повинно відбуватися в найкоротші строки.
Сховища потрібно розміщувати в місцях найбільшого накопичення персоналу, який потребує захисту у сховищах і на мінімально можливій відстані (не більше 500 м) так званому радіусу збору.
Сховища при можливості необхідно розміщувати:
•   вбудовані – під будинками малої поверхні на даній ділянці.
•   окремо побудовані – на відстані від будинків і споруд, яка дорівнює їх висоті.
Всі приміщення сховища поділяються на основні та допоміжні.
До основних приміщень відносяться:
•   приміщення для розміщення людей;
•   пункти управління (ПУ);
•   медичні пункти (МП);
До допоміжних приміщень відносяться:
•   фільтровентиляційні приміщення (ФВП);
•   санітарні вузли;
•   приміщення для дизель-електростанцій  та електрощитової;
•   приміщення для збереження продуктів харчування;
•   станція перекачки;
•   тамбур-шлюзи:
Норму площі підлоги основних приміщень на одну людину приймають рівною:
0,8 м2 при двоярусному розміщенні нар;  0,6 м2 при триярусному розміщенні нар.



Системи життєзабезпечення
До цих систем відносяться: вентиляція, опалення, водопостачання, каналізація і енергозабезпечення.
Вентиляція Система вентиляції сховищ, як правило, має два режими: 1-й режим - чистої вентиляції; 2-й режим – фільтровентиляції.
Опалення сховища передбачається від загальної теплової мережі і відключається при заповненні сховища.
Водопостачання сховищ і ДЕС  передбачається від загальної водопровідної мережі. Також можливий запас питної води у ємкостях із розрахунку 3л на добу на 1 особу і 4л води для технічних потреб на 1особу на добу.
Каналізація передбачає використання загальноміської мережі стічних вод. Але можливе застосування аварійного резервуара для збору відходів.
Електрозабезпечення і зв’язок. Електрозабезпечення здійснюється від зовнішньої мережі, а коли необхідно від захищеної дизельної електростанції. При порушенні електрозабезпечення вживається аварійне освітлення (акумулятори, електроліхтарі тощо). В захисних спорудах використовуються телефони і радіотрансляційні точки.

Протирадіаційні укриття ( ПРУ ) – це споруди, які забезпечують захист людей від
радіаційного і світлового випромінювання, а також від отруйних речовин (ОР ) у
краплиннорідкому стані.
ПРУ в основному будуються в невеличких містах, селищах міського типу і в сільській місцевості. Під ПРУ широко використовуються підземні і частково заглиблені приміщення, а також перші поверхи цегляних будинків. Якщо не вистачає таких приміщень, то будуються спеціально розроблені ПРУ з залученням місцевих будівельних матеріалів.
ПРУ в залежності від ступеня послаблення ними випромінювання поділяються на поять груп: з коефіцієнтом захисту 50-200раз і більше.
Вимоги до захисних можливостей ПРУ:
•   послабляти радіаційне випромінювання не менше 50 разів;
•   захищати від попадання радіаційного пилу в середину укриття;
•   забезпечити умови безперервного перебування в укритті не менше двох діб (фактори мешкання для ПРУ такі ж як для сховищ).
ПРУ потрібно розміщувати в підвальних, цокольних і перших поверхах виробничих і допоміжних будинків підприємств, лікувальних закладах, громадських і житлових будинків.
В ПРУ плануються основні приміщення, які обладнуються нарами з місцями для сидіння (нижня позиція) і відпочинку (верхня позиція), а також допоміжні: санітарний вузол, приміщення для зараженого одягу і вентиляційна камера. ПРУ обладнуються природною вентиляцією, яка забезпечується за рахунок різниці температур зовнішнього і внутрішнього повітря, воно повинно проходити крізь спеціальні отвори (короби).
Норму площі основних приміщень і внутрішній обсяг приміщень ПРУ на одну людину розраховується також як у сховищі.
Населення не забезпечене захисними спорудами з виникненням загрози НС під керівництвом органів ЦО району мешкання, починає пристосовувати під ПРУ підвали, шахт та інших заглиблених споруд.
З цією метою, штаб ЦО, завчасно виявляють і беруть на облік всі горні виробки, метро, підвали, погреби, тунелі, підземні переходи та інші заглиблені споруди. За зонами можливих руйнувань, крім цього приміщення цокольних і перших поверхів будинків і споруд. Визначає захисні властивості, необхідний обсяг робіт з пристосуванням їх під укриття. Визначають якими силами і з застосуванням яких засобів і матеріалів будуть вестись роботи.
Крім сховищ і ПРУ для захисту населення будуються прості укриття.
Найпростіші укриття  – це щілини, траншеї, підземні тунелі, переходи та інші заглиблені споруди, будуються і обладнуються при загрозі воєнних конфліктів повсюдно для тієї частини населення, яка не забезпечена захисними  спорудами.
Вони можуть бути збудованими або пристосованими для укриття людей у стислі строки.
Прості укриття рекомендується будувати на території підприємств, організацій і установ, у житлових кварталах, на ЗЕП, залізничних, морських і річних вокзалах, автовокзалах, аеропортах, в пунктах посадки евакуюємого населення і інших місцях накопичення населення.
Прості укриття будуються силами самого населення з підручних і місцевих матеріалів.
Відкрита щілина зменшує радіус ураження ударної хвилі на 1/3 і зменшує дозу радіаційного опромінення в 3 рази.



Розосередження та евакуація.

Розосередженням називається організований вивід чи вивіз і розміщення у позаміській зоні робітників, які продовжують працювати на важливих об’єктах та працівників комунального господарства.
Позаміською зоною називається територія поза межами зон можливого руйнування.
Робота розосереджених працівників організовується позмінно з урахуванням специфіки роботи та транспортних можливостей.
Евакуацією називається організований вивід чи вивіз населення із зон можливого враження.
Евакуація населення з небезпечних районів і зон проводиться при виникненні можливої загрози життю та здоров'ю людей. На відміну від розосередження робітників евакуйоване населення постійно прожи¬ває у безпечній зоні до відповідного розпорядження.

Практичні заходи евакуації населення із районів можливого впливу НС плануються на випадок:
•   загальних аварій на атомній електростанції;
•   усіх видів аварій з викидом СДОР, внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей, які проживають у зоні можливого ураження;
•   загрози катастрофічного затоплення місцевості;
•   масових лісових і торф'яних пожеж, що загрожують населеним пунктам;
•   землетрусів, селів, ураганів та інших геофізичних, гідро¬метео¬рологічних чи космічних явищ з тяжкими наслідками;
•   військових дій.
Розосередження і евакуація робітників, службовців і членів їх сімей проводиться за виробничим принципом, тобто через підприємства, установи та організації. Евакуація населення, не пов'язаного з виробництвом, проводиться за територіальним принципом – за місцем проживання, через домоуправління і житлово-експлуата¬ційні органи. Діти евакуюються разом з батьками, але іноді можливе вивезення їх із школами і дитячими садками.

         3.Застосування засобів індивідуального захисту і медичних засобів захисту.

Засоби індивідуального захисту призначені для збереження життя і здоров’я людини під час роботи з небезпечними речовинами та під час стихійних лих, пожеж, катастроф, в т. ч. при   застосуванні зброї масового ураження.

 Засоби індивідуального захисту поділяються на:
 засоби індивідуального захисту органів дихання; 
 засоби індивідуального захисту шкіри.
 Засоби індивідуального захисту органів дихання за принципом захисної дії поділяють на:
  фільтруючі та ізолюючі.
Фільтруючі очищують повітря від шкідливих домішок при проходженні повітря через фільтри.
Ізолюючі – повністю ізолюють органи дихання людини від навколишнього середовища з допомогою металів, які не пропускають повітря і шкідливі домішки
До засобів індивідуального захисту органів дихання фільтруючого типу належать:   фільтруючі протигази, респіратори, ватно-марлеві пов'язки.
Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, очей та обличчя від отруйних і радіоактивних речовин та бактеріальних засобів.
 Фільтруючі протигази є основним і найбільш поширеним засобом для захисту органів дихання.
Фільтруючий протигаз ГП-5 призначений для захисту людини від попадання в органи дихання, на очі і обличчя СДОР, радіоактивних речовин і бактеріальних засобів.
Фільтруючий протигаз складається із фільтропоглинаючої коробки і лицевої частини. До комплекту входить сумка для протигаза і коробка з незапотіваючими плівками.
Повітря яким ми дихаємо, очищується за допомогою фільтро-поглинаючої коробки, яка оснащена спеціальним поглиначем і протидимним аерозольним фільтром.
Шоломи – маска (маска) служить для підведення очищеного повітря до органів дихання, а також для захисту обличчя і очей від попадання радіоактивних отруйних і бактеріальних речовин.
   Протигаз необхідно підбирати за розміром лицевої частини. Для цього необхідно виміряти голову по замкненій лінії, яка проходить через морківку, щоки і підборіддя. Підібраний протигаз належить перевірити:
Надіти шлем - маску (маску);
Закрити отвір у дні фільтро-поглинаючої коробки і зробити глибокий вдох. Повітря буде проходити у лицеву частину тільки в тому разі, коли протигаз буде великий за розміром, несправний або невірно зібраний.
Респіратори призначені для захисту органів дихання від радіоактивного, виробничого і повсякденного пилу. Вони можуть  бути використані під час дії в осередку біологічного ураження для захисту від бактеріологічних засобів, які перебувають в повітрі у вигляді аерозолів.
Респіратори без поглинаючих патронів не захищають від отруйних речовин у газоподібному стані!
Протипилова тканева маска( ПТМ-1) і ватно - марлева пов”язка призначаються для захисту органів дихання людини від радіоактивного пилу і під час дій у хмарі бактеріальних засобів.
Ізолюючі засоби індивідуального захисту органів дихання призначені для захисту органів дихання, обличчя та очей від шкідливих речовин у повітрі в умовах високих концентр
Записан
 

AntonZZZ

  • Старожил
  • ****
  • Reputation: 9
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 1630

Респіратори призначені для захисту органів дихання від радіоактивного, виробничого і повсякденного пилу. Вони можуть  бути використані під час дії в осередку біологічного ураження для захисту від бактеріологічних засобів, які перебувають в повітрі у вигляді аерозолів.
Респіратори без поглинаючих патронів не захищають від отруйних речовин у газоподібному стані!
Протипилова тканева маска( ПТМ-1) і ватно - марлева пов”язка призначаються для захисту органів дихання людини від радіоактивного пилу і під час дій у хмарі бактеріальних засобів.
Ізолюючі засоби індивідуального захисту органів дихання призначені для захисту органів дихання, обличчя та очей від шкідливих речовин у повітрі в умовах високих концентрацій  отруйних речовин або низького вмісту кисню.
Застосовують їх у випадках, якщо фільтруючі протигази не забезпечують захисту.
До ізолюючих засобів індивідуального захисту органів дихання належать ізолюючі дихальні апарати типу ІП-4, ІП-5. 
Ізолюючий дихальний апарат ІП-4 призначений для захисту органів дихання, шкіри, обличчя та очей від будь-яких отруйних речовин будь-якої концентрації.   
 Ізолюючий протигаз має: лицеву частину, регенеративний патрон, дихальний мішок, каркас  і сумку.                               
Принцип дії цього апарата заснований на виділенні кисню із хімічних речовин та поглинанні вуглекислого газу, який видихає людина, тобто необхідне для дихання повітря збагачується киснем у регенеративному патроні, який оснащений спеціальною речовиною (перекис натрію).
Тривалість роботи у протигазі
(на один регенеративний патрон):
при тяжкому фізичному навантаженні (біг, перенесення вантажів, земляні роботи) - 40 хв.;
при середньому фізичному навантаженні (хода, обслуговування механізмів) — 60 хв.;
при легкому фізичному навантаженні (перебування у стані спокою) —180 хв.

Засоби захисту шкіри призначені для захисту тіла людини в умовах зараження місцевості
 отруйними, радіоактивними речовинами та біологічними засобами.
 За принципом захисту вони бувають фільтруючі і ізолюючі.
 За способом виготовлення – спеціальні ( табельні ) і підручні.
 Фільтруючі засоби захисту шкіри¬ – це захисний фільтруючий одяг, який виготовлений із   ворсистої тканини.
  Ізолюючі засоби захисту шкіри виготовляються з тканини з гумою і застосовуються при тривалому перебуванні людей на зараженій місцевості, під час виконання робіт по
  знезараженню в осередках ураження і в зонах зараження. До ізолюючих засобів захисту
  відносяться: легкий захисний костюм Л-1, захисний комбінізон, костюм і 
  загальновійськовій захисний комплект.
 Використовуються вони також при здійсненні дегазаційних, дезінфек¬цій¬них і
 дезактиваційних робіт.

До підручних засобів захисту шкіри відносять накидки і плащі з тканини з гумою чи синтетичних плівок.
Як засоби захисту шкіри можна використовувати спортивний одяг, робочі, шкільні костюми (куртки , штани), ватники та інший одяг. Для захисту голови треба зшити капюшон з плотної тканини. Для захисту рук використовуються рукавички, для  ніг – гумові черевики та інше взуття.
Для підвищення захисних властивостей одягу його пропитують пастою К-4 чи мильно -олійною емульсією на основі мінеральних і рослинних масел.
На промислових об’єктах, де можлива небезпека радіаційного опромінення, радіаційного забруднення, отруєння СДОР, ураження електричним струмом, дією високих чи низьких температур застосовується спеціальний захисний одяг і взуття.

Медичні засоби захисту

Медичні засоби захисту призначені для профілактики і надання допомоги, запобігання або зниження ступеня ураження, підвищення стійкості організму до уражаючого впливу радіоактив¬них, отруйних речовин і бактеріальних засобів.
 До медичних засобів захисту належать радіозахисні препарати, засоби захисту від впливу              отруйних речовин (антидоти), проти¬бактеріальні засоби – сульфаніламіди, антибіотики,   вакцини, си¬роватки та ін.
Для надання першої медичної допомоги існують санітарні сум¬ки і медичні аптечки санітарного поста,  пакети перев'язоч¬ні індивідуальні ( ППІ) та індивідуальні протихімічні пакети (ІПП) та аптечки індивідуальні (АІ).
ППІ призначений для накладання стерильних пов’язок на рани і опіки .
Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) призначається для знезараження капельно – рідких отруйних речовин на тілі і одягу людини.
Пакет з  скляного флакону з дегазуючим розчином і 4 ватно – марлевих тампонів. Коли необхідно, тампони змочують рідиною з флакону і притирають уражені ділянки шкіри і обличчя.
ПАМ”ЯТАЙТЕ! Рідина ІПП-8 отруйна й небезпечна для очей !
Аптечка індивідуальна (АІ-2) складається з засобів захисту і призначена для надання самодопомоги при пораненнях і опіках (для зняття болю) і запобігання або послаблення ураження фосфорорганічними СДОР, бактеріальними засобами і радіоактивними речовинами.
Протибольовий1 засіб застосовується при переломах, ранах, опіках, знаходиться у гнізді АІ у шприц-тюбику.

ПОРЯДОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗІЗ
До надзвичайної ситуації всі об’єкти забезпечуються засобами індивідуального захисту за планами штабів ЦО.
В першу чергу , невоєнізовані формування, а поті робітники і службовці.
Для населення не зайнятого в  сфері виробництва ЗІЗ знаходяться на складах.
Штаби ЦО об’єктів організовують накопичення, зберігання і підтримку у готовності ЗІЗ і медичних засобів захисту.
Населення, яке не приймає участі у виробництві, одержує протигази на пунктах видачі у ЖЕКах або купує їх завчасно у магазинах хозтоварів.
При нестачі на об’єкті протигазів вони можуть бути замінені протигазами і респіраторами призначеними для промислових цілей.


Тема 5.  Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт ( РіНР ) на підприємствах під час ліквідації НС.
                                                 План.
1.   Шляхи і способи підвищення стійкості роботи підприємств у НС.
2.    Організація і проведення РіНР у зоні лиха.
3.   Організація забезпечення дії сил ЦО.
1.   Шляхи і способи підвищення стійкості роботи підприємств у НС.
Заходи, що проводяться на підприємстві з метою забезпечення стійкості його роботи, по часу реалізації поділяються на заходи мирного часу та заходи, що проводяться при загрозі нападу противника.
На мирний час плануються, головним чином, трудомісткі заходи, що потребують значних матеріальних витрат та часу, а на період загрози нападу – ті, які не потребують значного часу, або проведення яких недоцільно у мирний час.
Заходи, що проводяться в мирний час.
За цільовим призначенням весь комплекс інженерно-технічних та організаційних заходів, що провадяться з метою підвищення стійкості підприємства, можна поділити на слідуючи напрямки:
•   захист робітників, службовців та членів їх сімей;
•   підвищення стійкості будинків та споруд;
•   захист технологічного обладнання;
•   підвищення надійності систем електро-, водо- та газопостачання;
•   виключення або обмеження ураження від вторинних факторів ядерного вибуху;
•   забезпечення стійкості матеріально-технічного постачання об’єкта;
•   підвищення надійності управління;
•   підготовка до відновлення порушеного виробництва.
Заходи, що проводяться на підприємстві при загрозі нападу противника.
Заходи по підвищенню стійкості, які недоцільно проводити в мирний час, проводяться в період безпосередньої загрози нападу противника.
Основні заходи, що проводяться при загрозі нападу:
•   приводяться до готовності системи оповіщення, пункти управління і всі захисні споруди;
•   за особливим розпорядженням підприємство виводиться в заміську зону, для автотранспорту будуються укриття котловинного типу;
•   видаються робітникам та службовцям засоби індивідуального захисту;
•   пристосовуються під ПРУ в заміській зоні підвали, овочесховища;
•   об’єкт підготовлюється до швидкої та безаварійної зупинки за сигналом “Повітряна тривога”;
•   проводяться заходи з підвищення стійкості інженерно-технічного комплексу (на головній базі):
•   підсилюються захисні властивості деяких будинків і споруд шляхом обкладання мішками з піском, обваловки і та.ін.;
•   над цінним та унікальним обладнанням встановлюються підготовлені захисні ковпаки та козирки, парасольки, навіси і та.ін.;
•   знижуються запаси горючих матеріалів, вибухонебезпечних та сильнодіючих отруйних речовин (вивозяться в заміську зону);
•   проводиться протипожежне  фарбування займистих матеріалів та споруд;
•   виводяться в заміську зону запаси матеріалів та технологічна документація;
•   підприємство переводиться на режим роботи воєнного часу (двохзмінну роботу на добу);
•   вводиться в дію графік цілодобового чергування керівництва;
•   підсилюється охорона підприємства, встановлюється жорсткий перепустковий режим;
•   проводяться заходи по світломаскуванню об’єкта.
На період загрози нападу противника по спеціальному розпорядженню на всіх об’єктах в темний час доби здійснюється світломаскування за режимом “часткового затемнення”, при якому обмежується зовнішнє освітлення до припустимої норми, затемнюються світлові отвори і та.ін.
За сигналом “Повітряна небезпека” здійснюється світломаскування за режимом “повного затемнення”. При цьому живлення електроенергією всіх господарських об’єктів, житлових будинків припиняється, за виключенням об’єктів, на яких не можна припинити виробничий процес, а також вузлів зв’язку, станції переливання крові та ін.

Для організованого та своєчасного проведення заходів з підвищення стійкості об’єктів завчасно складається план-графік. В ньому наводиться перелік заходів та на шкалі часу указується початок та закінчення виконання кожного заходу. Для керівника ЦО об’єкта та штаба ЦО цей документ є керівництвом до дії при вирішенні однієї з головних задач цивільної оборони – підвищення стійкості роботи об’єкта у воєнний час.
Розробка та планування економічно обґрунтованих заходів з підвищення стійкості підприємств в значній мірі залежить від всебічного вивчення умов, які можуть скластися на об’єкті в надзвичайних ситуаціях і визначення ступеню їх впливу на виробничу діяльність підприємства. Ця задача вирішується в ході оцінки стійкості підприємства до впливу уражаючих факторів.

2.Організація і проведення РіНР у зоні лиха.

Рятувальні роботи в осередках ураження, включають:
•    визначення дійсного стану маршрутів руху і ділянок роботи;
•    локалізацію і гасіння пожеж на маршрутах руху і ділянках робіт;
•    розшук і рятування уражених;
•    надання постраждалим першої допомоги;
•    подачу повітря в завалені захисні споруди, сховища та укриття;
•    розкриття завалених захисних споруд, сховищ та укриттів, рятування людей, що знаходяться в них;
•    надання першої допомоги ураженим і евакуацію їх в лікувальні заклади, евакуацію постраждалих з небезпечних місць в безпечні райони;
•    санітарну обробку людей і знезараження одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, води, продовольства, техніки, будівель, споруд, території та ін.

До складу інших невідкладних робіт входять аварійні роботи, які проводяться для забезпечення швидкого порятунку людей і попередження катастрофічних наслідків аварії.
Вони включають:
•    відновлення проїздів (проходів) в завалах і зонах зараження;
•    локалізацію аварій на КЕС (комунально-енергетичних системах) та технічних мережах:
•    укріплення або руйнування конструкцій, що загрожують обвалом і перешкоджають проведенню робіт (рятувальних);
•    ремонт і відновлення ліній зв'язку і КЕС;
•    ремонт і відновлення пошкоджених захисних споруд;
•    виявлення, знешкодження і знищення вогне- та вибухонебезпечних предметів, що не вибухнули.
•   гасіння природних пожеж;
•   ліквідація наслідків землетрусів;
•   розбирання та обвалення стін та інших конструкцій будівель;
•   ліквідація аварій на газових мережах;
•   аварійне відключення при аваріях на водопровідних чи енергетичних мережах;
•   невідкладні роботи на гідротехнічних спорудах;
•   при аварії з викидом радіоактивних речовин необхідно стежити за експозиційною дозою ( рівнем радіації), часом перебування людей на зараженій місцевості.

3. Організація забезпечення дії сил  ЦО.

Всебічне забезпечення дії сил ЦО є однією з умов успішного проведення РІНР. Організація і проведення забезпечення покладаються на начальників ЦО, їх штаби, начальників служб і виконуються з урахуванням необхідності одночасного забезпечення як дій сил, так і заходів ЦО по захисту населення і підвищенню стійкості роботи галузей у воєнний час.
Основними видами забезпечення заходів і дій сил ЦО в складних умовах обстановки є: розвідка, оперативне маскування, транспортне і дорожнє, технічне, метрологічне, матеріальне і гідрометеорологічне забезпечення.
В умовах мирного часу всебічне забезпечення дій сил ЦО полягає в організації і проведенні розвідки, транспортного і дорожнього, матеріального, технічного, гідрометеорологічного, інженерного, хімічного і медичного забезпечення.

            Тема 6.  Засоби і способи знезаражування.
                             План.
1.   Поняття про дезактивацію, дегазацію, дезінфекцію.
2.   Санітарна обробка людей.
3.   Спеціальна обробка техніки, одягу, продуктів харчування та інш.
1.Поняття про дезактивацію, дегазацію, дезінфекцію.
Всі роботи з знезаражування техніки, одягу, взуття, індивідуальних засобів захисту та санітарної обробки людей називаються спеціальною обробкою.
В залежності від виду зараження (РР, ОР та БЗ) знезаражування різних об’єктів відповідно називають дезактивацією, дегазацією, дезінфекцією. Знезаражування поверхні тіла людини незалежно від виду заражень називають санітарною обробкою.
Дезактивація – це вилучення радіоактивних речовин з поверхонь різних заражених об’єктів, а також очистка від РР води, харчових продуктів та фуражу що знаходяться у зоні лиха. У будь-яких випадках метою дезактивації є доведення радіоактивного забруднення до гранично допустимих величин. Дезактивація здійснюється механічним способом. При механічному способі радіоактивні речовини вилучаються з заражених поверхонь шляхом змиванням водою, чищенням щітками (віниками), а також витрушуванням, висмоктуванням пилососом або ж зрізанням зараженого шару.
Дегазація – це нейтралізація ОР, або вилучення їх з зараженої поверхні; дегазація здійснюється хімічним, фізичним, механічним та змішаним способами.
Хімічний спосіб дегазації полягає в проведенні ОР в неотруйні продукти за допомогою хімічної реакції.
Фізичний спосіб – в руйнуванні ОР високою температурою, в вивітрюванні ОР з зараженої поверхні або ж змиванні їх за допомогою палива або органічних розчинників.
Механічний спосіб полягає у вилученні зрізанням зараженого шару землі, снігу, фуражу, продуктів харчування.
Змішаний спосіб дегазації полягає в поєднанні вищенаведених способів.
Дезінфекція – знищення збудників інфекційних захворювань при руйнуванні токсинів у зовнішньому середовищі.
Дезінфекція в широкому розумінні поділяється на: дезінфекцію - знищення мікробів та токсинів і дезінсекцію – знищення комах (вошей, бліх та інших переносників інфекційних захворювань), дератизацію – знищення заражених гризунів.
Дезінфекція здійснюється хімічним, фізичним, фізико-хімічним та механічним способами.
Хімічний метод полягає у знищенні мікробів та токсинів хімічними (дезінфікуючими) препаратами.
Фізичний спосіб – знищення високими температурами.
Фізико-хімічний – поєднання високої температури з парами формаліну в спеціальній камері.
Механічний – відловлювання гризунів пастками та мишоловками з наступним знищенням.
У відповідності до викладеного спеціальна обробка включає:
Санітарну обробку особового складу;
Дезактивацію, дегазацію та дезінфекцію техніки, обладнання, одягу, засобів індивідуального захисту та іншого майна.
В залежності від обставин, наявності часу та засобів, спецобробка може виконуватись частково або ж у повному обсязі.
Часткова спецобробка поєднує часткову санітарну обробку особового складу з частковою дезактивацією, дегазацією та дезінфекцією техніки та обладнання.

2. Санітарна обробка людей.

В залежності від обставин, наявності часу та засобів, спецобробка може виконуватись частково або ж у повному обсязі.
Часткова санітарна обробка полягає в наступному:
•   у вилученні радіоактивних речовин з відкритих ділянок тіла, одягу, засобів захисту, окрім того – витрушуванням або збирання пилососом;
•   у знезаражуванні (вилученні ОР та БЗ) на відкритих ділянках тіла, окремих ділянках одягу та засобів захисту з використанням ІПП-8.
•   Під час проведення часткової санобробки в зоні радіоактивного зараження, засоби індивідуального захисту не знімають.
•   Повна санітарна обробка здійснюється:
•   в усіх випадках зараження людей та техніки капельно - рідинними ОР;
•   після проведення РіНР або інших робіт на заражених ділянках місцевості;
•   при зараженні або підозри у зараженні населення БЗ.

3.Спеціальна обробка техніки, одягу, продуктів харчування.

Спеціальна обробка автомобільного транспорту та засобів технічного обслуговування може бути частковою або повною.
Часткова спецобробка транспорту та засобів технічного забезпечення включає в себе:
•   часткову дезактивацію;
•   часткову дегазацію;
•   часткову дезінфекцію.
Повна спецобробка транспорту та засобів технічного обслуговування здійснюється з дозволу старшого начальника після виконання завдання і включає в себе повну дезактивацію, дегазацію і дезінфекцію транспорту та засобів технічного забезпечення до безпечного рівня.
Знезаражування ділянок місцевості і споруд, які заражені радіоактивними і отруйними речовинами, проводиться у тих випадках, коли вони мають головне значення для дій сил ЦО із забезпечення життєдіяльності населення. Такими ділянками можуть бути:
•   маршрути пересування сил ЦО;
•   місця розташування пунктів управління, сховищ і укриттів;
•   об’єкти ведення РіНР;
•   шляхи евакуації уражених;
•   місця приготування їжі та пункти водопостачання;
•   місця роботи та відпочинку людей.
Основним методом захисту продовольчих та непродовольчих  товарів є максимальна їх ізоляція від зовнішнього середовища.
Дезактивація продовольчих товарів.
При дезактивації продовольчих товарів:
•   видаляють радіоактивний пил з поверхні тари і продовольчих товарів за допомогою пилососів і обмивають або обтирають їх, при цьому доцільно використовувати миючі засоби;
•   замінюють забруднену тару та упаковку на чисту;
•   знімають оболонку (з ковбасних виробів, сирів і т.д.);
•   знімають зовнішній шар заражених продуктів.
Вода дезактивується відстоюванням, фільтруванням, перегонкою. При дезактивації криниць воду відкачують, очищають цямрини та дно, засипають на дно чистий пісок.   
Дегазація продовольчих товарів.
Тару дегазують, миючи з використанням поверхнево-активних речовин, а у разі зараження сильнодіючими отруйними речовинами протирають дегазуючими розчинами, після чого обмивають водою та просушують.
Вода дегазується хлоруванням (30-50 мг активного хлору на   1 л води) або кип'ятінням (протягом години).
Термічна обробка продуктів, як метод дегазації, не застосовується, при забрудненні слабо легкими речовинами чи неорганічними речовинами, що не розпадаються на нетоксичні при підвищенні температури (солі металів).
Дезінфекція продовольчих товарів здійснюється в процесі попередньої обробки, що включає миття, очищення верхніх шарів тощо, та у процесі термічної обробки, зокрема при кип'ятінні, обробці паром, тушкуванні, смаженні.
Продовольчі товари, забруднені радіоактивними речовинами передають на технічну переробку на спец комбінати з подальшим захороненням у спеціальних місцях.
Продовольство, заражене сильнодіючими отруйними речовинами, передають на технічну утилізацію та знищення.
Біологічно заражені продукти переважно спалюють.

 
Записан
 

AntonZZZ

  • Старожил
  • ****
  • Reputation: 9
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 1630

Термінологічний словник.
АЕС- атомна електростанція;
БНР – біологічно небезпечні речовини;
ВНО – вибухонебезпечний об’єкт;
ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я;
ГДК – гранично допустимі концентрації;
ІВ – іонізуюче випромінювання;
НРБ – норми радіаційної безпеки;
НС – надзвичайні ситуації;
ОГ – об’єкт господарювання;
ОР – отруйні речовини;
ПРУ – протирадіаційне укриття;
РіНР – рятувальні та інші невідкладні роботи;
РНО – радіаційно небезпечний об’єкт;
РР- радіоактивні речовини;
СДОР – сильнодіючі отруйні речовини;
ХНО – хімічно небезпечний об’єкт;
УХ – ударна хвиля.

Записан
 

AntonZZZ

  • Старожил
  • ****
  • Reputation: 9
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 1630

Інші інтернет – ресурси
1. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи www.mns.gov.ua/
2. Рада національної безпеки і оборони України http://www.rainbow.gov.ua

3. Новини про поточні події у світі, в т.ч. про надзвичайні ситуації.
http://www.100top.ru/news.
4. Український інститут досліджень навколишнього середовища і ресурсів при Раді національної безпеки і оборони України. http://www.erriu.ukrtel.net/index.htm


« Последнее редактирование: 14 Мая 2010, 11:02:52 от AntonZZZ »
Записан
 

darinraven

  • The TrollHunter
  • Старожил
  • ****
  • Reputation: 494
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 2081
  • Война фигня, главное - маневры!

Спасибо, за информацию. Хоть и "много букофф", но , без сомнения полезно для ознакомления всем, пусть хотя бы в общих чертах!
Записан
Endure!!! And in endurance - grow stronger.
 
Страницы: [1]   Вверх