logo

ОДНОСТРІЙ УНР

Український однострій - перша спроба.

ОДНОСТІЙ: Військовий однострій або Військова форма одягу — одноманітний за конструкцією і суворо регламентований на вигляд одяг військовослужбовців. Він показує приналежність воїна до тих або інших збройних сил, а при розміщенні на ньому знаків розрізнення дає можливість визначити вид збройних сил, рід військ, службову категорію і військове звання військовослужбовця.

     Стаття російською мовою тут.


     ОДНОСТІЙ: Військовий однострій або Військова форма одягу — одноманітний за конструкцією і суворо регламентований на вигляд одяг військовослужбовців. Він показує приналежність воїна до тих або інших збройних сил, а при розміщенні на ньому знаків розрізнення дає можливість визначити вид збройних сил, рід військ, службову категорію і військове звання військовослужбовця.

    

     Після 2014 року, в ЗСУ України провели реформу однострою та знаків відмінності. Цим хотіли підкреслити зміни та реформи в Українському війську, але не вигадали нічого особливого і зробили те… що до них робили в УНР, потім в  почали з символів і на тому і закінчили.  На початку 20-го сторіччя теж вважалось, що замінивши імперські кокарди та офіцерські башлики на жупани та гайдамацькі папахи, армія тут же почне буди іншою, більш вмотивованою та більш підготовленою, ніж була раніше. За дуже короткий час, таких змін в українському війську було декілька, але на успіхи армії вони ніяк не вплинули.
     В історії Збройних сил України в 1917-1920 роках чітко простежуються чотири періоди кардинальних змін в армії молодої Республіки, під час кожного з яких вводились нові знаки відмінності та однострій. В Києві вже з весни 1917 року, розуміли, що нової Державі потрібна своя армія, тому  взялися за формування своїх регулярних ЗС - армії Української Народної Республіки. Охочих було доволі багато. Війна з німцями ще не закінчилась, і на території України знаходилось багато Імператорських військових підрозділів. Нову армію організовували шляхом «українізації» цих формувань.  Переозброювати було не треба, а от знаки розрізнення треба було міняти.

 

ЦЕНТРАЛЬНА РАДА

     Щоб підкреслити приналежність до ЗС України,  замість російської кокарди ввели синьо-жовту круглу - розетку, де синє коло розташовувалося всередині, а жовте зовні. Звання молодшого та старшого командного складу теж змінилися. Офіцерські чини армії Центральної Ради можна частково порівняти з табелем про ранги, ухваленим у царській армії.


     Перейменувалися лише назви, а не самі звання та субординація між ними: ройовий (прапорщик/мол. лейтенант); чотар (підпоручик/лейтенант); бунчужний (поручик/старший лейтенант); під сотенний (штабс-капітан/капітан); сотник (капітан/майор); курінний (підполковник); підполковник; отаман бригади (генерал-майор); отаман дивізії (генерал-лейтенант); отаман корпусу (генерал-полковник); отаман армії (генерал-армії); отаман фронту (царськ. - генерал-фельдмаршал/ у СРСР - маршал).


     Про рядовий та сержантський склад того періоду інформації немає -швидше за все, звання солдатів і сержантів запозичили в царської армії, щоб не заплутувати малоосвічених солдатів. Тільки відомо, що рядові лишилися рядовими, як і за царя.
     Замість російської кокарди ввели синьо-жовту круглу - розетку, де синє коло розташовувалося всередині, а жовте зовні. Звання молодшого та старшого командного складу теж змінилися. Офіцерські чини армії Центральної Ради можна частково.
     Що до тактики, та забезпечення нової армії, то все залишилось як і було.  Склади були повні, а більшість офіцерів навидь української мови не знали.

Українська Держава та Гетьманат

     Більш поглиблені зміни в армії та спробу реформ Обраний 29 квітня Гетьманом Української Держави П. П. Скоро-падський продовжив розпочату ще Центральною Радою організацію регулярної армії. За весь період його перебування при владі склад армії практично не виходив за рамки кадрів частин і з'єднань. Скоропадський уніс деякі зміни в табель про ранги, упорядкував звання сержантського і молодшого офіцерського складів. В армії були представлені такі чини: козак (рядовий), ланковий (єфрейтор), ройовий (мол. унтер-офіцер/ мол. сержант), четовий (ст. унтер-офі-цер/сержант), бунчужний (фельдфебель/старший сержант), хорунжий (прапорщик/мол. лейтенант), значковий (підпоручик/лейтенант), сотник (поручик/старший лейтенант), осавул (штабс-капітан/капітан), військовий старшина (підполковник), полковник, генеральний хорунжий (генерал-ма-йор), генеральний значковий (генерал-лейтенант), генеральний бунчужний (генерал-полковник).
     Двадцять четвертого липня оприлюднили закон про загальний військовий обов'язок. Відповідно до нього, армія мирного часу мала складатися з 175 генералів, 14.9 тис. Офіцерів та 249,1 тис. інших чинів. Також планували включити вісім військових корпусів.

     Сердюцьку дивізію, вісім корпусних кінних полків, окрему Таврійську пішу бригаду, чотири кінні дивізії, одну окрему кінну бригаду, два понтонних курені. Крім того, восени хотіли відкрити військову академію, чотири військові бурси (тобто колишні кадетські корпуси), дві військові школи офіцерів для піхоти і по одній для кінноти, артилерії та технічної служби.

    До осені 1918 року вдалося сформувати тільки офіцерські й унтер-офіцерські кадри в корпусах, піхотних і кінних дивізіях, у командному складі яких було багато російських офіцерів старої армії. У листопаді чисельність армії Гетьмана разом зі знову сформованими кадрами доходила до 60 тис. осіб. Двадцять дев'ятого квітня 1918 року український прапор підняли на суднах Чорноморського флоту, котрі базувалися в Севастополі та входили до складу трьох бригад лінійних кораблів, бригади крейсерів та гідрокрейсерів, дивізії міноносців.
     При Гетьмані також були утворені морська піхота - корпус морської оборони узбережжя Чорного моря (три полки морської піхоти неповного складу) - і військово-морська авіація Чорноморського флоту.
     Штаб Гетьмана і його власний конвой мали особливу кокарду - подібну загальновійськовій, але із накладеними на неї двома схрещеними булавами. З липня їх особовий склад носив жупани захисного кольору із прикріпленими зверху обшлагів «чохлами» - трикутниками і краповою облямівкою внизу коміра і на погонах. Шаровари - сіро-сині, в офіцерів - з краповою облямівкою. Шапка-«мазепинка» - з чорного хутра, з виїмкою спереду, білою тулією і султаном. Майже таку саму уніформу ввели для Сердюцької (гвардійської) дивізії. Її чини мали синю облямівку по верхньому краю коміра жупана, а по нижньому - обвідку прикладного кольору.

     Погони рядових були краповими, помаранчевими і чорними, в офіцерів - загальноармійські, але з підкладкою і просвітами. До уніформи «сердюків» входили сіро-сині бриджі з облямівкою прикладного кольору та лампасами за кольором роду військ для офіцерів та генералів. Кашкет - із сіро-синьої тулії, з околичкою прикладного кольору. Шинель - як у старої російської армії, але з прямокутними, загостреними на одному кінці петлицями прикладного кольору з синьою облямівкою. З усього затвердженого обмундирування «сердюки» отримали тільки кольорові погони, петлиці і бриджі та частково -кашкети, що замість регламентованої кокарди-«зорі» мали загальновійськову кокарду.

 

Директорія УНР

     Тринадцятого листопада 1918 року, напередодні повалення влади Гетьмана Скоропадського, лідери Українського національного союзу заснували Директорію УНР на чолі з В. К. Винниченком. Командувачем військами (головним отаманом республіканських військ) став С. В. Петлюра. І знову були внесені деякі зміни в знаки відмінності. З погон вони перемістилися на петлиці, додалося ще одне звання молодшого командного складу, і впорядкувалися звання старшого командного складу: козак (рядовий): ланковий (єфрейтор); ройовий (мол. унтер-офіцер/мол. сержант); четовий (ст. унтер-офіцер/сержант); бунчужний (фельдфебель/старший сержант); підхорунжий (підпрапорщик/ старшина); хорунжий (прапорщик/ мол. лейтенант); поручик (поручик/ лейтенант); сотник (штабс-капітан/ майор); підполковник (підполковник); полковник (полковник); генерал-хорунжий (генерал-майор); генерал-поручик (генерал-лейтенант); генерал-полковник (генерал-полковник).

Західноукраїнська Народна Республіка

     Перше листопада 1918 року у Львові проголосили Західноукраїнську Народну Республіку, до якої ввійшли території Східної Галичини, Буковини і Закарпаття. Її збройні сили  - Українська Галицька армія (УГА) – були створені як вже з чинних частин – Легіону українських січових стрільців, так і з знов сформованих у листопаді-грудні того ж року підрозділів добровольців. Перші бойові підрозділи формувались без певного мобілізаційного плану, крім регулярних формувань в багатьох місцях прифронтових територій діяли напів-партизанськи загони.  От це все, у січні 1919 році реорганізували в три корпуси по 4 бригади (чотири курені піхоти кожна). Чисельність військ становила близько 70 тисяч «штиків».  Артилерія мала 60 різнотипних гармат. Після поразки від Поляків залишок підрозділів УГА відступили на схід і взяла участь у боях як з більшовиками, так і з білогвардійцями. 

     У листопаді 1919 року УГА понесла великі втрати в боях, і від епідемії тифу. З цих причин їм прийшлось підписати з Денікіним угоду і війти в состав його військ як окремі військові формування для боротьби з більшовиками.  Але війська Південній Росії під натиском більшовиків  почали відступати з України. УГА залишилась перед тяжким вибором – чи бігти за Денікіним, чи прийняти пропозицію більшовиків які тоді вже визначили національну складову своєї політики по відношенню к Україні, коли як для Денікіна Росія була однозначно «єдина та неділима». Тому УГА було загітовано більшовиками і перейшло до лав Червоної Армії як національний підрозділ Червоної  Українсько-Галицької армії. 

    Згідно з новим штатним розподілом, провели реорганізацію: корпуси переформували в бригади, а бригади – у полки. Наприкінці березня 1920 року бригади ЧУГА розподілили між 12-ю і 14-ю арміями які воювали з наступаючими польськими військами. Двадцять четвертого квітня 1920 року друга і третя бригади виявивши, що воюють проти українців з армії УНР Петлюри - союзників поляків, перейшли на сторону Петлюри. Нічого це в стратегічному плані не дало, бо Петлюрі з залишками армії разом з Поляками вимушений був відступити з України. На тому і завершився перший етап спроби формування національної армії України в 20 сторіччі.

Олександр РУЧКО

 

 

 

 

 

номер 52 » ОДНОСТРІЙ УНР